ВОГНЯНЕ ШОУ

Паралельно із сім’єю Пасічників, у так званому паралельному світі, жили-були такі собі невгамовні воїни різних історій, яких не влаштовувало звичайне існування в тісних рамках законослухняної свідомості. Вони всіма силами своєї фантазії намагалися об’єднати ці паралелі, тобто організували так зване свято, відповідно до персонажу “Чорного Дракона” і своїх уявлень про зустріч двох цивілізацій. По-різному це можна назвати: забавою, коли розум спить, або перехідним віком. Атрибутами зустрічі і мовою міжгалактичного спілкування слугували піротехнічні засоби. Зазначимо в коротенькому резюме, що у плани сім’ї Пасічників не входило зустрічатись із представниками іншої гуманоїдної раси, і так…

Важкі сутінки спустилися на місто, лише де-не-де стовбури дерев нависали над стежкою. Дуби по самісіньке коліно потопали у стоках снігу. Снігова володарка з тендітної феї перетворилася на величну королеву, вбрала серцем дари землі і все навкруги діамантами затьмарила. З появою першої зорі друзі-земляки пошкандибали реалізовувати свою задумку. Із трьох парубків Васька був наймоторніший. Енергія річкою затікала в його свідомість. Натхненний спортсмен-футболіст завжди активно долучався до атак. Він відрізнявся від інших не одягом, не поставою, а звабливо єхидною посмішкою на щоках, підкресленою готовністю до дій. Феєрверк-шоу почалося відразу після того, як Васька за старою звичкою потер рукою об кишеню куртки, з якої вивалилася нехила пачка петард і заволав армійським баритоном:

- На перший-другий, розрахуйсь!

Невдовзі запалахкотіло гомінливе полум’я, розсіваючи спершу іскорки, потім іскри, спалахи в темряву. Що тільки не видавали ці “іграшкові вогники” - дзижчали, вили, розривалися зі свистом в повітрі, створюючи ефект кулеметних черг. Амплітуда вибухів коливалася у діапазоні від одинокого сухого потріскування петард до локального ядерного вибуху. Особливо петарди розміром канцелярського маркеру гриміли з таким шумом, що закладало вуха. Приблизно на двадцятій хвилині стрілянина набула найбільш резонансного характеру, весь візуальний простір залився кошлатим димом. Скрізь сиву завісу диму просунулася гордовито-посаджена голова одного з артилеристів з присмаком пилу на губах:

- Оце-то цигарки з ментолом.

- Не говори, друже. А тобі личить засмага, красень, хоч око вийми, - загиготів Грицько на всю міць: “Ха-ха-ха”. Обидві ніздрі його кирпатого носа роздулися, обличчя набрало вигляду коротконогої ропухи.

- Ти на себе подивися, сажотрус чистий, мов різдвяний гусак. Грицько чимось нагадував вошу на гребінці. Рипуче човгання трохи старомодних черевик видавало його нетерплячість. До того ж зіниці рухалися проти годинникової стрілки, язик колом не ставав - ляскав безупинно. У всіх відношеннях серйозності Грицьку вельме бракувало. З його подачі вивергнувся феєрверк-фонтан, грайливі бризки якого, як шампанського потоки, били у різних напрямках, кілька разів змінюючи колір. Коли висота іскроутворень досягла зросту людини, у хлопців ще дужче розгорівся азартний дух. Згідно розпорядження Савки-ракетчика, майже синхронно пара-трійка ракет відірвалась від землі на задану відстань. Усі з широко відкритими щелепами, дуже зосереджено дивилися з-під своїх козирків кашкетів, як одна із них виконувала у небі зворотне подвійне сальто з чотирма обертами. Через це часто кліпали своїми густими-густими віями. Врешті-решт вона таки встромилася в балкон п’ятого поверху жилого помешкання, від потужного удару побилося віконне скло. Осколки, завбільшки з морквину, тієї зловісної ракетниці разом із численими іскрами насамперед знищили старе лахміття. Настінні панно, срібні фігури орла та лева розплавилися хвилинами пізніше.

- Небезпечну гру ми затіяли, тікаймо якомога далі, - обізвався один з товаришів. Бажання було одностайне - втекти. Здається десь там, глибоко у мозку, запульсувало почуття провини, чи то страх перед невідомим обірвав крила відваги, або ж занепокоєння збило звичний ритм дихання. У страху очі нічого не бачать. В інтервал тридцяти секунд всі до одного повністю зникли з поля бою.

Цей сюжет містить штрихи детективного жанру, тому що сусіди тримали ситуацію під контролем, саме вони запобігли поширенню пожежі, і саме вони оперативно й безпомилково вирахували кожного з “гуманоїдів”. Дивно так, домовласники іменовані за прізвищем Пасічник, переступивши поріг свого дому і побачивши переворот з обох сторін лоджії, мало не французьку революцію, не впали у плач, депресію, не піддалися психологічному шоку. Навпаки, зберегли рівновагу і творчо підійшли до вирішення неприємності. Хіба не достатньо довкола нас людей, з якими лихо трапляється частіше, ніж з іншими. “Сталося те, що сталося”. Треба віддати належне повноправним господарям свого майна і своєї долі за адекватну реакцію на черговий сюрприз життя, а для хлопців це урок на майбутнє, який обмежився частковою компенсацією коштів за матеріальні збитки й вибаченням.