“Солодке” захоплення помічника чергового

Службу в органах внутрішніх справ Василь Попович розпочав у 2002 році на посаді міліціонера ізолятора тимчасового утримання заарештованих та взятих під варту осіб, а з 2007 року - працює помічником оперативного чергового чергової частини штабу Радивилівського райвідділу міліції. Натомість вільний від основної роботи час частинку своєї уваги і турботи прапорщик міліції віддає своїм підопічним - бджілкам, які вже добре знають свого господаря.

- Чому вподобали саме бджільництво? Чи це господарство дісталося Вам у спадок?

- Ні, на жаль, це не так. У моїй сім’ї ніхто не займався такою справою. Вулики із бджолами мали тільки наші сусіди по вулиці та мій дядько, який проживав у селі Рудня. Ще змалку я часто приїздив у гості до нього з тим, щоб поспостерігати за його працею із цими маленькими, розумними комахами. Я дуже полюбляв тихо постояти на пасіці, послухати ледве вловиме “д-з-з-з-з-з”, яке зачаровувало мій слух, стежити за тим, як бджілки-трудівниці послідовно летять одна за одною і несуть у своїх лапках нектар із квітів чи пилок.

Згодом і я, придбавши увесь необхідний інвентар, взявся розводити власні бджолосім’ї. Спочатку у мене було два вулики. Спасибі дядькові, який мені у цьому допомагав, підказував, навчав, а потім я, купивши енциклопедію пасічника, поступово сам оволодівав цим ремеслом. Коли тільки-но розпочав практику, у мене була навіть алергія на бджолині укуси, але згодом мій організм звик до цього і зараз все у порядку.

- Розкажіть трішки про своїх “підопічних”.

- Наразі я маю п’ять вуликів із бджолосім’ями. Раз у десять днів я проводжу чистку рамок стільників, щоб запобігти такому захворюванню, як гнилець. Слідкую за поведінкою бджіл. Дивлюсь, якщо слабка сім’я, то обов’язково підгодовую їх ситою (розчиняється 1 літр води із 1 літром цукру). Така підгодівля необхідна для бджіл особливо у весняно-літній та осінньо-зимовий періоди. Їм, як і людям, потрібна сила і міцний імунітет.

Бджоли - акуратисти, чистоплотні, тому і я, коли до них йду, надягаю чистий білий халат і захисний капелюх із сіткою.

- А Вас бджоли хоч раз жалили?

- Й таке бувало. Особливо, коли розпочинав цю справу. Прикро те, що коли бджола вжалить когось, то відразу, після того, як випустить своє жало, гине. Але зараз ми призвичаїлися одне до одного, мене, як свого господаря, знають. Я з ними дуже обережно поводжуся. Вони не полюбляють різких запахів і рухів.

- Як до захоплення ставиться дружина, колеги по роботі?

- Дружина моя у бджільництві мені не допомагає, вона боїться бджіл, а ось мій 10-річний син Вадим охоче зі мною вирушає на пасіку, буває навіть без захисного одягу. Каже, що не боїться. У нашому селі майже кожен займається розведенням бджіл, тому ставлення сусідів і колег позитивне. Принаймні нарікань не було. Медок у мене є на різні смаки: квітковий, липовий та гречаний. У своїй родині тільки я маю пасіку, і враховуючи те, що вона у мене велика, є для кого старатися. Та і колег по роботі нерідко пригощаю “солоденьким”.

- Незважаючи на те, що слабкістю Василя Поповича є лише бджільництво, він, передусім, правоохоронець, якому випала честь служити Вітчизні, гідно виконувати свої функціональні обов’язки, - зауважив начальник штабу Радивилівського РВ Анатолій ШУЛЯК, у підпорядкуванні якого перебувають працівники чергової частини райвідділу. - Василь за свою службу неодноразово заохочувався правами начальника Радивилівського РВ УМВС та начальника Управління МВС України в Рівненській області. Особливо Василь гордиться нагрудним знаком “За відзнаку в службі”.