ЛИСТ ЖІНЦІ

Ні, я вірив, що ти коли-небудь озирнешся, пройдеш босоніж крізь мій палкий подив, впевнено скажеш собі: “Це той, кого я так довго шукала”. Того дня, коли я зустрів тебе, я загубив свій спокій. Цілими днями, цілими ночами думками я з тобою, усі мрії пов’язанні з красою твого імені. Я дихаю запахом парфумів, які подобаються тобі. Ми, як дві краплі дощу, кришталеве віддзеркалення один одного. Ми, мов гілочки на деревах, зачаровані часом бажань. Я слухаю тебе у музиці, читаю тебе в книжках, бачу тебе у квіточках, і надивитися не можу, але чому душа шепоче, серце любить, а розум б’є тривогу.

За кожним з нас тягнеться хвіст минулого завдовжки в десятиліття. У когось цей шлейф попередніх подій, симпатій та антипатій плентається під ногами щодня. Наше завдання вийти з-під тиску штучного інформаційного поля. За моїми відчуттями воно тисне на серцевий м’яз. Життя не можна вписатися в якісь рамки. Воно не має обмежень, як і любов. Це фотографія у рамці, це серцем вистраждана мить, це тихе літо, дикі танці, це ми з тобою, я і ти. Так просто і так складно вимовити три заповітних слова “Я тебе кохаю”, оскільки межу між закоханістю та любов’ю дуже важко знайти. Достатньо є знаків, які характеризують те, як виражаються глибокі переживання. Можна викласти на десертному блюді мозаїку з усякої смакоти у вигляді “валентинок”. Можна на лотерейному квитку написати: ти мій виграш. Можна жодного слова не проронити і бути щасливими. До восьмого березня я власноруч зробив

сюрприз для тебе, тільки постидався його подарувати. Від крапки до крапки прими мої рядки...

Кохана Хризантемо, моя сонячна перлино, тебе оточують шанувальники зі східного флангу, із західного, звідусіль. Вони потрібні тобі для самоствердження, а я... У мене “башню” зносить від ревнощів, хоча розумію, ніхто нікому в цьому світі не належить. Ти живеш сьогоденням, а далі будь що буде, можливо, янголи роз’єднають. Я ж народився під цілком підходящим знаком Риб, замріявся до забуття, що все в нас буде добре. Очікував більшого. Наївний хлопчик попався у хитро сплетену сітку, мов комаха в павутиння. Пам’ятаєш притчу, як людські почуття грали у хованки?

Лінь гускою переступаючи з ноги на ногу ледве докульгала до найближчої яблуні. Там і впала у сплячку. Її треба гнати палкою по спині, а ми гладимо поверх шорстки. Олімпійський спокій прошмигнув повз тишу і розплився у темряві. Виявляється, ми не вміємо його берегти. Сум, сидячи на троні, мов Царівна-несміяна, нудьгував десь на дні самої свідомості. Не хотілося сперечатися з ним. Радість танцювала сам на сам у кутку і не розуміла, чому з нею не розділяють її піднесений настрій. Між іншим, радість і веселість - не одне й те саме. Веселість швидко проходить, а радість є завжди. Не даремно ревнощі Шекспір назвав чудовиськом із зеленими очима, вони заповнили увесь простір у душі. Картина неприємна, куди не глянь, куди не обернись - їх сліди. Кохання в прозорій шалі, в туфельках на високих шпильках довго блукало серед товстошкірих кущів з тоненькими вусиками, серед непроглядних джунглів. Врешті-решт воно знайшло собі притулок у бутонах троянд. Ось так емоції переміщалися з однієї платформи на другу, з другої на третю, доки божевілля не наткнулося на криві, гострі шипи й мимоволі поранило ними коханню очі. З тих самих пір кохання сліпе, а божевілля водить його всюди за руку...

Кохана моя дівчинко, маленька вічність, я дякую всім святим на небі, всім грішним на земній кулі, що вони з’єднали мене з такою прекрасною Лебідкою-Надією, зі справжньою Жінкою з великої літери. Я буду плакати з тобою, умиватися твоєю гарячою сльозою, адже твої сльози - це море, довжиною у життя. Я буду пестити твоє слово, я хочу цілувати кінчики твого волосся, адже твоя нижче сідниць коса, то моя пристрасть. Я хочу бути другом, чоловіком, братом, коханцем в одному обличчі. Будь зі мною під відкритим небом назавжди!