Проблеми незрячих - роблять сліпими інших?

У соціумі сліпі часто почуваються білими воронами, через їхню ваду оточуючі виділяють їх з-поміж себе. А вони такі ж особистості, зі своїми мріями, прагненнями, лише з особливими потребами. За словами людей з вадами зору, Рівне погано пристосоване для їхніх потреб. Лише в центрі міста є світлофори зі звуковим сповіщенням, та й то їх звук занадто тихий, щоб почути його на шумній вулиці вдень. Спілі раді, що є хоч ті світлофори і розуміють, що збільшення гучності може спричинити незручності жителям, але разом з цим, це допомогло б їм краще пересуватися містом. Пандусів по місту мало, та й кут нахилу в них часто занадто крутий, щоб самостійно і впевнено піднятися.

Раніше було краще - це спільна думка всіх людей з вадами зору. Вони згадують радянські часи, коли було легше знайти роботу, отримати житло від держави, пільги на харчування, поїхати на лікування, для незрячих діток були всі умови для навчання. А що зараз? Для незрячих - це риторичне запитання. Адже вони добре знають, наскільки важко зараз влаштуватися на роботу, як неохоче беруть працювати людей з вадами зору. Та й доступні їм далеко не всі спеціальності - масажист, диспетчер, робітник - ось і всі доступні професії. А разом з тим, багато незрячих мають вищу освіту, бажання і сили працювати. Вони готові - їм лише треба дати можливість.

Раніше в Рівному було підприємство, де були задіяні майже всі незрячі з Рівного, а це близько 600 осіб. Зараз на цьому ж підприємстві працює заледве 100 людей. Вони шиють прості речі, виготовляють щітки та гофрокартон, працюють підсобними робітниками. За словами головного інженера Володимира Мельника, підприємство зберегло всі свої ресурси і готове збільшувати свої потужності та виробляти якісні конкурентоздатні вироби. Проблема лише у збуті готової продукції. Для цього підприємство відкрило біля своєї прохідної на вулиці Замкова свій магазин, де продає готову продук-

цію за доступними цінами. На жаль, держава не робить держзамовленнь та дотацій. А тому підприємство радо приймає замовлення від громадян та юридичних осіб на виконання робіт, з якими можуть упоратися люди з вадами зору.

Раніше люди з вадами зору могли відпочивати у санаторіях. Зараз же їх перестали приймати у реабілітаційному центрі в Олександрії. З цією проблемою люди зверталися до владних інстанцій, та відповіді поки не отримали.

Для слабозорих діток у Клевані є школа, де вони можуть здобути необхідні навички. А от для повністю незрячих дітей найближча школа у Львові і для сліпих це далеко, адже туди ще треба дістатися. Та вони раді й цьому, що діти, підростаюче покоління зможе реалізувати себе, знайти місце в суспільстві.

Лише в Українському товаристві сліпих незрячі почуваються вільними та потрібними. Тут все пристосовано для них, їх не виділяють серед інших, а дають можливість для розвитку. До послуг сліпих і бібліотека з озвученими книгами, адже всі прагнуть до художнього слова, та не всі можуть його прочитати. Є тут і клуб, гуртки, хор для незрячих, гуртожиток для тих, хто потребує житла.

Щоб полегшити життя незрячим, уже рік при Рівненському відділі Українського товариства сліпих діє служба супроводу. Її ідея була запропонована Тетяною Войтович, головою громадської організації “Обличчям до людей”. Місцева влада та центр зайнятості підтримали цей проект. Сліпому чи людині з слабким зором варто лише зателефонувати до служби та повідомити час і місце, куди його потрібно відвести. Диспетчер направить заявку одному зі супроводжуючих. Вони не лише приведуть незрячого до потрібного місця, а й допоможуть заповнити документи за потреби, побудуть поряд на прийомі у лікаря. Служба супроводу працює з 8 до 17 щоденно і супроводжує інвалідів до поліклінік, державних органів, на ринках та у магазинах.

За словами Ганни Крук, що працює у службі супроводу, така робота дуже потрібна. Засмучує її лише той факт, що вона вважається центром зайнятості як тимчасова, а тому направлення дають лише на певний строк. А за цей час люди встигають звикнути одне до одного, вивчити звички. Супроводжуючі знають, як вести кожного з підопічних, кому у чому треба допомогти.

Незважаючи на всі труднощі у житті, люди з вадами зору не втрачають оптимізму та цілеспрямованості, вони впевнено дивляться долі в обличчя, підтримують одне одного та шукають своє місце в житті.