Однокласники. крапка. ру

Ще недавно весела і безтурботна вона була душею будь-якої компанії. Жінки їй трохи заздрили, чоловіки обожнювали. І ось в одну мить життя Аліни різко змінило свій курс, перетворивши її на жінку-тінь. Із цієї тіні, вважала, їй уже не вийти.

У цей день Аліна з властивою останнім часом байдужістю зайшла на сайт однокласників. Сама не знала навіщо це зробила, адже понад півроку не зазирала у віртуальний світ. Без жодної цікавості прочитала смс-ки місячної давності, проглянула гостей і виставлені оцінки за фото, і вже, було, зібралася вимкнути комп’ютер, як помітила, що на жовтогарячому тлі замайоріло два коротких слова “вам повідомлення”. Відкривши текст, здивовано стенула плечима. Симпатичний усміхнений чоловік років 40 пропонував їй віртуальну дружбу. Мимоволі усміхнулася і, не задумуючись, сказала “так”. Розпочалося листування. Вона неприховано іронізувала над його запитаннями, інколи заганяла бідолаху у глухий кут, але така гра поволі захоплювала жінку і вона не мала наміру залишати цю безглузду затію. За декілька днів вже знала про нього все, чи майже все, як і зрештою він про неї. Звісно, ці знання не виходили за певні межі, адже у кожного із них були свої таємниці, які могли пояснити отой неймовірний інтерес, що виник між двома незнайомими людьми. Але найбільшим позитивом спілкування з віртуальним другом було перевтілення жінки. Вона змінювалася просто на очах, перетворюючись у знову веселу, життєрадісну Аліну.

Глянувши прискіпливо на себе у дзеркало, Аліна відзначила, що на свої роки виглядає досить привабливо: від недавньої сірої миші не лишилося і сліду - струнка стильна шатенка тепер часто ловила на собі захоплюючі погляди чоловіків. Щоправда, чужих. При цій думці вона іронічно усміхнулася. Хоча, мабуть, і тут кривить душею. Тому що останнім часом і власний чоловік не міг пропустити разючі зміни в характері та зовнішності дружини. Мовчки споглядав, як вона довго збирається на роботу, ретельно підбирає одяг, часто відвідує перукаря. Однак, мовчав, і ця мовчанка дещо навіть дратувала жінку.

А тим часом її віртуальний роман набирав обертів. Їм з Олексієм (так звали нового друга) вже було замало листувань у мережі, вони обмінялися телефонами і вечорами довго розмовляли, забуваючи, що мобільні оператори в обох різні. Він надсилав їй власні романтичні вірші, дарував віртуальні подарунки, не скупився на компліменти у публічних повідомленнях. Якось делікатно Аліна запитала його про сім’ю, адже у її плани аж ніяк не входило руйнувати чужу родину, однак він запевнив її, що остерігатися нічого, адже як кажуть, зруйноване - не зруйнуєш. А діти, мовляв, дорослі, у них своє життя. Однак, був другий бік медалі: Аліна відчувала, що в її серці ще не згасло почуття до власного чоловіка, просто не могла перебороти завдану їй образу, тому ловила себе на думці, що стосунки з Олексієм є своєрідною помстою невірному.

- Мабуть, це нечесно перед Олексієм вдавати закохану, коли насправді немає ніякого кохання, а лише так - гра, захоплення - не більше, - розмірковувала наодинці і давала слово, що покладе край їхнім стосункам. - Та й чи варто знущатися над Андрієм, він же батько її дітей і живуть начебто непогано, ось лише ці чутки про його походеньки. А може це просто чутки, однак диму без вогню…

Сумніви розривали її серце, але щойно лунала знайома мелодія з мобільного - зникали всі страхи і сумніви.

А далі сталося незаплановане. Якось Олексій з’явився на порозі її робочого кабінету з розкішним букетом її улюблених ромашок і тим самим викликав косі погляди колег. Для Аліни - це був шок у прямому розумінні цього слова. Вона не могла прийти до тями від його приїзду, адже мешкали в різних містах. Загадкою було й те, звідкіля він дізнався адресу, адже насправді втаювала від нього і місце роботи, і фах. Таємне ставало явним. Спочатку для колег і знайомих, які періодично бачили її у товаристві імпозантного незнайомця, а згодом і до чоловіка дійшли чутки, що його кохана дружина проводить дозвілля у дорогих ресторанах, частенько відлучається на “семінари” та “конференції” столичного масштабу. І все ж він не наважувався розпочати розмову. Аліна ж поводилася досить спокійно. Була бездоганною мамою і дружиною, чудовою господинею і до того ж доволі привабливою жінкою. Чомусь раніше він не помічав цього, чи сприймав, як належне. Правду кажуть, цінують те, що вже втрачають. Схоже, втрачав тепер він, бо вона радше знаходила. І найгірше те, що жінку більше не мучило сумління за свою поведінку. Її віртуальний друг став реальним другом, а швидше коханцем (ніяк не зважувалася вимовити це слово), бо те, що раніше називала безневинною грою, перетворювалося на почуття, які вже не могла приборкати ніяка сила.

- Нам потрібно пожити окремо,- спокійно кинула чоловікові за вечерею і побачила, як виделка висковзнула з його рук.

- Що трапилося? - Він стримував хвилювання, але голос помітно тремтів, - у тебе проблеми?

- Проблеми у тебе, а у мене кохання, - хотіла кинути йому в обличчя фразу та в останню мить схаменулася. Натомість промовила: “Нічого особливого, я хочу розібратися в собі, подумати. Здається, останнім часом ми перестаємо розуміти одне одного, тому…”

- Тому ти вирішила спробувати щастя з іншим, а там буде видно, - продовжив її фразу.

- Можливо, - промовила ледь чутно і рвучко підвелася з-за столу. А через годину, спакувавши невелику валізу, викликала таксі. Андрій мовчки спостерігав, як вона одягається, метушливо порпається у дамській сумочці, вкотре підмальовує губи, і врешті-решт, кинувши банальне “бувай”, сідає в машину, вперше за двадцять років не промовивши на прощання до болі звичне: “Не сумуй, я швидко повернуся”.

Вона ж їхала вже в потязі з важким серцем. По-людськи було шкода Андрія. Мабуть, це надто жорстоко в її віці зважитися на такий радикальний крок і як поставиться до її вчинку вже доросла донька. Але ж він сам підвів її до такого фіналу. Сам перестав бачити у жінці жінку, фліртував у неї на очах з різними хвойдами і тоді йому було байдуже, що у неї на душі. Якби не Олексій, що зненацька виринув на сайті “однокласників”, напевно, з’їхала б з глузду, не витримала б душевних мук. А тепер мучиться він. Нехай спробує, як боляче відчувати себе покинутою і нікому не потрібною людиною, нехай…

Олексій зустрів її, як мовиться, з усіма почестями. Розкішна квартира, квіти, вишукане вино, вечеря при свічках. Так тривало тиждень, другий, місяць. Суцільні свята. Яка жінка не мріє про таке життя. Але поволі приходила нудьга. І з кожним днем проступала ностальгія за звичайними буднями: її роботою, сімейними клопотами, вечорами, коли вкутавшись у теплий плед, вони з Андрієм пили зелений час і смакували млинцями із абрикосовим джемом, а потім, обнявшись, обговорювали події прожитого дня. Тепер їй не було що обговорювати. Роботи немає, подруг також. Натомість багатий інтер’єр чужої квартири і чоловік - начебто люблячий, але також чужий і насправді далекий від її інтересів, уподобань. І куди подівалася ота романтичність, коли ночами переписувалися банальними смс-ками у віртуальному світі. Світ реальний і світ віртуальний - виявилися досить різними. Все частіше згадувала Андрія. І з плином часу його флірти із сумнівними особами здавалися такими дріб’язковими і безневинними, що ставало огидно за свою поспішність і недалекобачність.

Якось випадково набрала його номер, а швидше випадко-навмисно.

- Привіт!

- Здрастуй, Аліно! У тебе все гаразд?

- Так, все чудово, ось тільки…

- Мені сумно без тебе, - як завжди закінчив її фразу і додав: “Повертайся, чекатиму”.

Наступного дня, не дочекавшись приходу з роботи Олексія, аби уникнути зайвих пояснень, Аліна поїхала на вокзал.

І через декілька годин, розташувавшись у звичному домашньому кріслі, Аліна із Андрієм знову пили улюблений зелений чай з абрикосовим джемом і мило обговорювали останні новини міста.

Згодом, зайшовши на знайомий сайт, Ліна помітила, що Олексій долучив до своїх віртуальних друзів симпатичну брюнетку. Вона усміхнулась і сміливо натиснула клавішу “видалити”. Однокласники. крапка. ру. втратили одного користувача.