ХВОРОБА ХХІ СТОЛІТТЯ

Хвороба двадцять першого століття

Як та болотная чума!

Депресія усіх скосила,

Знесла всі села та міста!

Хвороби, що зашкодять тілу,

Їм зламний дух людський не подолати!

А ця вкрадається у душу!

І нищить все, що бачить в прах!

Цей вірус шириться по світі,

І всіх цікавить, звідки ж він іде?

Да що ж ви, люди, схаменіться!

Це ж все ілюзія… та й все!

Ми стоїмо, мов діти у багнюці

Та все чекаємо того,

Що хтось дістане нас звідти!

Та на рухах на небо понесе!

Відкиньте всі свої переживання!

Від них вам краще не було!

В пітьмі сліпій розчарування

Цариця зла тим лиш живе!

Ми в силі керувати кроком!

Життя підвладне нам буття!

Тож просто треба жити…

Та посміхатися щодня!

ПІД ЛЕЖАЧИЙ КАМІНЬ - ВОДА НЕ ТЕЧЕ!

Під лежачий камінь - вода не тече!

Бо й немає вже сили, бо й немає води!

Дай навіщо той камінь упав серед степу?

Сам собі на одинці у мертвій тишині…

Де спека спалює силу, губить життя!

Там тримається сонце в зиниті

Убиває залишки вчорашнього дня.

Лиш дощ, як ті теплії сльози!

Спускає з неба нитки свої!

Не тепер і не завтра, а вчора

Загинуло все життя в ній!

Лиш камінь радіє, зберіг він життя!

Радіє та все навкруги проклинає!

Загинула квітка, що поруч росла!

Жила… тепер вже упала на камінь…

В смертельному сні спочила вона!

Вмираючи… віддавши всі свої сили

Багряним цвітом для нього цвіла!

Собі на погибель, а для каменя…

Із мертвого пороху… породила життя!

Від болю спускається мокра сльоза…

Під самотній той камінь вона потекла!

Скам’яніла сльоза породила надію!

Бурхливим морем стала вона!

Немає вже смерті палючого сонця,

Лежить тепер на дні у морській глибині…

Не під нього…

А з нього… вода жива потекла!