Лазутка взяла під варту журналістка

23 липня. 7.15  Василь Іванович вже на роботі. Короткі наради з черговими, аби дізнатися оперативну обстановку по місту й області, вказівки заступникам, розпорядження підлеглим. Перша година робочого дня  безупинний потік інформації. 8.30  розширена відеоселекторна нарада за участю усіх керівників підрозділів. Тут, навіть за присутності преси, нікого не гладять по голові, розставляючи крапки над “і”, тобто над справами. Та й сама нарада геть не схожа на виступ по телебаченню, говорять і відповідають лаконічно, чітко та по суті. Такий собі оперативний штаб.

11.00  13.00  прийом громадян. Василь Іванович змінюється в обличчі, і від постаті операфахівця не залишається ані сліду. Він слухає  уважно і зважено, не перебиває, і лише наводить уточнюючі запитання. Цілком зрозумівши проблему, просить своїх помічників викликати відповідальних за цим напрямком роботи. Наприклад, до Зої Трохимівни, яка жалілася на постійні крадіжки у Новоукраїнці, відразу викликали начальника управління громадської безпеки УМВСУ в Рівненській області Олексія Лозяна. Після спілкування з Розою Порфирівною, що скаржилася на сусідів, які торгують самогоном, її справою зайнявся заступник начальника Рівненського РВ Іван Рябоха.

Серед громадян був і колишній працівник міліції з великим бажанням поновитися на роботі. Але на мій подив виявилося, що міліція майже на сто відсотків укомплектована кадрами. Були і ті, чиї справи роками не можуть знайти логічного розв’язку.

 Міліція  не остання інстанція,  говорив Василь Лазутко Олені Дячук.  Не зупиняйтеся, подавайте до суду. Історію цієї жінки ми розповімо у наступному номері, адже описати у декількох реченнях все, що вона пережила  неможливо. І коли, пройшовши через знущання чоловіка, фактично вибравшись з того світу, залишившись без даху над головою та можливості бачитися із сином, вона опинилася сам на сам із суворою реальністю, твердо вирішила піти по пораду саме до Василя Лазутка. Ось і зараз він усіляко намагається її підтримати, скерувати та підбадьорити. Забігаючи наперед, зазначу, що в історії цієї жінки фігурує міліціонер  брат її колишнього чоловіка. І Олена не побоялася шукати захисту від нього у його безпосереднього керівника, який попередив свого працівника про неприпустимість будьяких протиправних дій щодо цієї жінки.

Від “грози злочинності”, оперативника із 33річним стажем Івана Івановича Гончаренка, який навідався до начальника УМВС в Рівненській області, аби похвалитися листомвідповіддю від Анатолія Могильова, колишнього Міністра внутрішніх справ, з яким йому довелося працювати, я дізналася, що такими простими питаннями  як підтримка ветеранів міліції, соціальне життя правоохоронців  колишнє керівництво мало опікувався. Що раніше міліціонерам, а особливо тим, хто має проблеми з ногами, було нереально дістатися навіть першого поверху відомчої поліклініки, адже шлях пролягав через підвал. А самі лікарі сиділи у приміщенні у теплих кофтах, настільки було холодно взимку. Що саме під егідою Лазутка була здана в експлуатацію перша, друга черга медичного закладу, а на День Незалежності слід чекати і на третю, кінцеву. І у правоохоронців, і у членів їх сімей, нарешті з’явилася можливість отримувати медич­не обслуговування у нормальних умовах, а лікарям  працювати так, як вони на це давно заслуговували. Що Василь Іванович ніколи не відмовляє колишнім співробітникам у допомозі і при фінансовій можливості вони можуть пройти санаторне лікування та оздоровлення. Що вже незабаром Рівненська область буде по периметру оточена невеликими капличками, які з’являться також за дорученням Василя Івановича. “Ще й року не минуло, як Василь Іванович очолив обласну міліцію, а ситуація в області докорінно змінилася. Кудись зникли ті проблеми, на які посилалися інші керівники, поіншому став працювати особовий склад. Причина проста  йому подобається працювати, він виїжджає на кожен тяжкий злочин особисто, звик оперувати фактами, а не чутками. Про це мають знати і Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, і Президент Украіни Вік­тор Янукович, з якими я також листуюсь? Адже він сам про це ніколи не розповість”.

Опер у душі, Василь Лазутко всіляко дбає і про духовний, і про моральний стан своїх співробітників. Адже люди, які майже живуть на роботі, мають бути оточені теплою, сімейною атмосферою, якої так не вистачає щодня.

Під час прийому громадян обличчя Василя Івановича раптово напружилося. Телефонний дзвінок змусив його хвилюватися і стало зрозуміло, що щось відбулося. Так і є  виїжджаємо на Гощу. Автомобіль мчить до Бабина, де на трасі вже зібралися правоохоронці, заступник начальника УМВСУ в Рівненській області  начальник кримінальної міліції Геннадій Юрчук. Подія  неоднозначна, і очевидно, що присутність журналіста тут не дуже доречна. Розуміючи, відходжу вбік. Згодом виявляється, що на автодорозі “КиївЧоп”, поблизу села Дмитрівка Гощанського району, троє невідомих осіб, застосувавши фізич­ну силу, відкрито заволоділи грошима в сумі близько двадцяти трьох тисяч гривень, які потерпілий збирався витратити на купівлю коробки передач до автомобіля. Слова потерпілого викликали сумнів у правоохоронців через певні обставини, які оперативно вдалося з’ясувати. І доки наш день із начальником УМВС продовжувався, тривала перевірка…

Дорогою до Гощі мала можливість недовго переговорити із Василем Івановичем щодо криміногенної обстановки в області, про новий Кримінальнопроцесуальний кодекс, нерозкрите вбивство та безвісті зниклих. Відразу згадалися слова Івана Гончаренка про те, що раніше можна було приховати статистику, зараз же, коли все проходить через електронні бази, цього зробити неможливо. Попри це Рівненщина займає третє місце в Україні, чого не було ані за часів Радянського Союзу, ані незалеж­ної України. “Рівненщина зробила великий крок уперед у боротьбі зі злочинністю,  це факт. А все тому, що начальник обласної міліції оперує насамперед фак­тажем, і не боїться з кожного вимагати відповідне ставлення до своєї служби. Позаяк робота має виконуватися, і питати треба з кожного по заслузі: коли по голові погладити, а коли перцю всипати. Така вона  правоохоронна діяльність”,  констатував Іван Гончаренко.

Декілька хвилин на легкий обід (що є рідкістю для начальника обласної міліції  авт.)  і машина мчить до управління. Дорогою потрапляємо у пробку через те, що на проїжджій частині без причини зупинився мікро­автобус, водій якого вирішує з кимось власні проблеми… За якусь мить туди прямує патруль… І знову в управління. Піднімаємося до кабінету і потрапляємо під інформаційний шквал  телефони не змовкають, як і стукіт у двері… На контролі залишається ймовірне пограбування на трасі і ще багато різних справ. Зізнаюся, коли у Василя Івановича з’являлася вільна хвилина, хотілося не засипати його запитаннями, а просто помовчати, ніби дати можливість зібрати усі його думки до купи чи просто відволіктися.

Не встигнувши оговтатись, прямую на кадрову комісію. Призначення, підвищення по службі  все приймають лише після детального обговорення. Нічого собі, перше, що спадає мені на думку, як при “совєтах”. “У нас все вирішується колегіально”,  випереджає мій подив Василь Іванович.  Якщо ви помітили, я ніколи не проводжу прийом громадян наодинці. Не вистачало, щоб мене звинуватили в упередженості. Завжди присутня людина, яка фіксує перебіг прийому”.

20.00  зачиняю двері управління, хоча незважаючи на пізній час там і досі кипить робота. Василь Іванович також не зважає на годинник, навіть якщо серед ночі знову доведеться виїжджати на місце події. Любити чи не любити правоохоронців  ваша особиста справа, однак цей день  23 липня, який впритул наблизив мене до звичного робочого дня головного міліціонера Рівненщини, красномовно довів головне  їх треба поважати. Бо робота, якою займаються правоохоронці  неоціненна, і заслуга у цьому передусім Василя Івановича Лазутка.