№240 від 18.05.2006p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#На перехрестях долі
Як несподівано доля зводить людей. Людей, які жили так далеко одне від одного, наче в паралельних просторах... Крістіан мешкав у Голландії. Він об’їздив півсвіту, а свою другу половинку Оксану знайшов саме на Україні, у Рівному. Сплетіння життєвих шляхів цієї пари цікаве і тим, що не зважаючи на розбіжність у менталітеті, вони живуть у злагоді. Багато сімей конфліктують власне через відсутність взаєморозуміння. Як же вдається досягати згоди чоловіку та дружині, що мають різні національності?
До зустрічі з Оксаною Крістіан працював у сімейному бізнесі на батьківщині. Пізніше - на найбільшому у Німеччині заводі по виробництву пального рослинного походження. Багато подорожував по світі. В Україну він приїхав на запрошення християнської організації з метою допомогти дітям-сиротам. Спочатку Кріс працював у Вінниці, згодом - приїхав у Рівне, де і познайомився з Оксаною. Вона ж, незадовго до цього, після закінчення інституту і навчання в Будапешті, повернулася до Рівного, де і почала працювати у тій самій християнській організації. Цікаво, що дівчина також за власним покликом серця опікувалася дітьми з інтернату.
Тепер Оксана має власний магазин весільного вбрання, Крістіан допомагає їй, і одночасно займається своєю справою. Він розмовляє англійською, але вже має гарні успіхи
у вивченні української мови.
»Я хотів би мати саме таку дружину...»
- Розкажіть, будь ласка, як відбулася ваша перша зустріч, і якими були враження від неї?
Оксана: Наша перша зустріч відбулася в офісі християнської організації і особливих емоцій у мене особисто не викликала. Юнак мені сподобався, але я тоді навіть і не уявляла, що це - мій майбутній чоловік. Потім Кріс іще на два роки поїхав до Голландії, шість місяців був у Африці. Мої колеги навіть припускали, що він більше не повернеться в Україну.
Крістіан: А мені Оксана сподобалася одразу. Я навіть запропонував їй зустрічатися, але вона чомусь розцінила це як жарт, а я не наважився наполягати. Коли я поспілкувався з Оксаною, то подумав, що хотів би мати саме таку дружину.
Оксана: Коли Кріс повернувся, мене попросили допомогти йому краще познайомитися із нашим містом, культурою і потроху навчати української мови. Багато часу проводилти разом. Кріс має авто, тому ми могли виїжджати в дитячі інтернати області. Так розпочалася наша дружба. Коли у 2004 році я поїхала на місяць у відрядження до Відня, він не витримав розлуки і приїхав до мене. Ми гуляли містом, а на зворотному шляху заїхали до Будапешту. Це була така романтична подорож...
Крістіан: Коли Оксана поїхала до Відня, я дуже засумував. Мабуть, саме тоді відчув, що в цілому світі вона для мене - найрідніша людина.
Оксана: На Новий рік, вже в Україні, він познайомився з моїми батьками і подарував мені дуже гарне намисто із перлів. А одружилися ми 3 вересня 2005 року.
У весільній сукні штовхала авто
- Як пройшло весілля?
Оксана: Весілля було і “українське”, і “голландське”. Святкування проходило традиційно і знімалося на відеокамеру, щоб потім можна було показати його родині Кріса. На “українському” весіллі з нами стався кумедний випадок. Ввечері, коли гості розійшлися, ми з Крісом повинні були кудись заїхати на його машині. Справа в тому, що мій чоловік, бажаючи бути ближчим до нашого середовища, купив собі 13-річний автомобіль “Жигулі”. Це, напевно, смішно, але у Кріса були якісь свої уявлення про українців. Стемніло, людей майже не було, і машина, проїхавши кілька кілометрів, зупинилася: заглух двигун. І мені, як справжній слов’янській жінці, довелося її штовхати, і до того ж - у весільній сукні! Звичайно, ми про це згадуємо, сміючись.
- А як тебе зустріли батьки Крістіана?
Оксана: Дуже добре. Я надзвичайно хвилювалася. Думала, чи не буде якогось упередження з їхнього боку. Але зустріч пройшла чудово. Мене прийняли, наче рідну.
Одне слово - борщ!..
- Оксана, напевно, непросто, коли твій чоловік - іноземець?
Оксана: Я довго жила і працювала за кордоном, і цей досвід допомагає мені краще зрозуміти свого чоловіка. У нас багато спільного але, разом із тим, багато відмінного. Особливо - у практичному плані. Наприклад, хоча Кріс і голландець, але він терпіти не може сир. Перевагу надає (як і більшість європейців) корисним продуктам: сокам, фруктам. Він так звик. Я погоджуюся із цим, але на Україні так не заведено, ми харчуємося тим, що є: картопля, борщ, вареники... (при слові “борщ”, Кріс схвально киває головою - авт.). Крістіан дуже пунктуальний і обов’язковий. Дуже ображається, коли хтось не дотримує слова. Він не розуміє, як можна щось пообіцяти і не виконати. Серед моїх земляків, на жаль, це явище дуже розповсюджене. Так само незвичним є його ставлення до одягу, на який Кріс звертає увагу лише із практичної точки зору. Коли ми говоримо про іноземців, то розуміємо, що вони відрізняються від нас, але, коли мова йде про власне твої сімейні стосунки, тоді це зовсім інша справа.
- Це не дратує?
Оксана: Ні. Коли виникає якийсь конфлікт, ми просто говоримо – тихо і спокійно. У таких ситуаціях справді важливе взаєморозуміння і компроміс.
- І хто із вас найчастіше поступається?
Оксана: Кріс. У мене трохи запальний характер. Але чим більше він поступається, тим більше хочеться іти на поступки мені.
- Крістіан, що тебе найбільше дивує в українцях?
Крістіан: Мене дивує українське ставлення до свят. Ви приділяєте підготовці більше часу і уваги, ніж самому святкуванню. Ми ж просто купуємо їжу і намагаємось організувати якусь святкову програму для сім’ї, щоб було цікаво та весело. Буває, що іменинника запрошують у гості його друзі і влаштовують йому свято, а не навпаки.
- Кажуть, українські жінки – найкращі дружини. Це так?
Крістіан: Я не можу узагальнювати. Моя дружина, звісно, найкраща. Взагалі, на Заході жінки досить незалежні, і для більшості із них сім’я не має важливого значення. Вони сприймають шлюб як втрату особистої свободи. А для більшості українок сім’я і дім – невід’ємні частини життя, тим вони і цінні в очах європейських чоловіків.
- Оксано, чим відрізнялося залицяння голландця від залицяння українських хлопців?
Оксана: Теж не хочу узагальнювати, бо це залежить не тільки від національності, а й від особистості. Але, судячи з власного досвіду, різниця є. У мене були залицяльники, які обіцяли “зірки з неба”, та я не люблю порожніх обіцянок. А Крістіан зовсім інший, він своє кохання виявляє у вчинках, повазі. Він надійний і добрий. Коли я втомлена приходжу з роботи, мій чоловік ніколи не дозволить мені стояти на кухні чи прибирати. Кріс багато хатньої роботи бере на себе.
- А які риси твоєї дружини подобаються тобі найбільше?
Крістіан: Вона упевнена в собі, і знає, чого хоче. Оксана дуже гарна і розумна. Ми з нею однодумці, спілкуємося не лише вербально, а й думкою і серцем. Вона дуже дорога мені.
На побачення... із власним чоловіком
- Що є найціннішим у ваших стосунках?
Оксана: Я думаю, на першому місці - віра в Бога, яка єднає нас; кохання, без якого неможливо збудувати щасливих стосунків і бажання зрозуміти одне одного. Але почуття необхідно підживлювати, тому Кріс запрошує мене на побачення щотижня, а ще ми часто подорожуємо разом.
- Ви допомагаєте дітям-сиротам, вихованцям інтернатів. А як щодо власних?
Оксана: Ми хотіли б мати не менше трьох дітей і, по можливості, всиновити чи вдочерити декілька дітей.
Від автора
Крістіан спокійний, лагідний, тихий. Оксана енергійна, комунікабельна і мила. Вони гарно доповнюють одне одного. Я давно не відчувала такого душевного комфорту, як поруч з цією сімейною парою. Коли вони говорять одне про одного, їх очі сяють ніжністю. Буває так, що мої знайомі подружжя, прийшовши в гості, без кінця з’ясовують стосунки, хоча в них, здається, повинно бути більше спільного - загальне середовище життя, і не лише мовне, а й культурне. Мабуть, не в тому річ. Люди бувають далекими чи близькими, подібними чи різними, і це зовсім не залежить від їхньої національності.
Залицяння по-заморськи
Турецький султан
Турок ставиться до жінки, як до істоти ніжної і слабкої, що потребує постійної турботи та уваги. Так поводяться навіть зовсім сторонні чоловіки - продавці на ринках, водії в таксі, просто перехожі. Ідилію порушує одне “але”. Для турка усі кішки сірі, інакше кажучи, усі жінки гарні. Суворі мусульманські закони наказують місцевим дівчатам зберігати цнотливість до шлюбу, а заміжнім жінкам - бути вірними своїм чоловікам. Отже, іноземки для тутешніх чоловіків - просто подарунок долі. Отож, якщо нетутешня дама дозволила потриматися за талію - уже спасибі, уже свято душі.
Італійський мачо
Італійці пропонують свою любов нашим дамам на кожнім кроці, причому так радісно і з таким захопленням, що навіть у найчерствішої “синьої панчохи” може виникнути думка: а чом би й ні? Але не варто чекати від цих палких коханців джентльменства. Після приголомшливої ночі вони запросто можуть дозволити вам самій тягти свою важенну валізу, можуть не провести навіть до дверей, а просто помахати рукою, не вставши з ліжка. Правда, обов’язково скажуть на прощання щось на зразок “синьйора беліссіма!”. До того ж, ви ризикуєте сповна випробувати на собі ревнощі та інші негативні прояви їхніх неврівноважених натур.
Французький ловелас
Французи, як ніхто, уміють поводитися із жінками. Втім, поки не переконаєшся на власному досвіді, усе одно не зрозумієш, що це означає - бути бажаною жінкою. Чоловіки будуть дивитися на вас такими очима, якими можна дивитися тільки на незвичайну, чудову, саму чарівну і привабливу мадемуазель. Француз не просто подає руку, притримує двері, пропускає вперед - він робить це з таким виглядом, немов ви ощасливили його вже тим, що прийняли цей дрібний знак уваги. Коханню парижанин віддається настільки легко і невимушено, що іскри його сексуальності розпалюють у вашому серці справжнісіньку пожежу. Втім, немає у світі досконалості. На жаль, прославлена французька скнарість - не міф, а реальність.
18.05.2006 | Анна ТАРАСОВА |
Рівне-Ракурс №10 від 18.05.2006p. На головну сторінку |