Майбутнє Рівненщини у родовищах корисних копалин?

- Зіновію Романовичу, над якими проектами працює Ваша кафедра?

- Розробляємо технології видобутку місцевих корисних копалин. Проте основне своє завдання, як і кафедри, вбачаю в підготовці кваліфікованих працівників для гірничих підприємств різних областей країни. Декілька років тому ми не могли набрати й 15-20 студентів на нашу кафедру, проте останні два роки популярність гірничого фаху різко зросла. На цій вступній кампанії у нас було семеро людей на одне місце. З цієї причини ми написали лист-звернення до Міносвіти, аби нам збільшили державне замовлення в напрямку гірництва.

- Але ж Ви не лише займаєтеся студентами…

- Особисто я працюю якраз над технологіями видобування корисних копалин. Майже вся моя діяльність зосереджена на базальтових кар’єрах, на розробці як технологій, так і технічних засобів вилучення важких металів з усіх корисних копалин нашої області: самородної міді, титаномагнетиту й інших. В основному, зосереджений на Рафалівському базальтовому кар’єрі. Спільно із фахівцями Національної академії наук України ми розробили та запатентували технологію вилучення самородної міді з базальтів. Таку технологію в Україні розробили вперше.

- До цього у нас не добували самородну мідь?

- У літературних джерелах зафіксовано лише декілька родовищ самородної міді: у штаті Мічіган і Чилі. Проте конкретних даних у літературних джерелах про технології видобутку самородної міді з твердої породи у цих країнах немає. Ми декілька років працювали у цьому напрямку і таки запатентували проект. Ще у 1990-х роках Микола Сорока, який був тоді головою ОДА, зібрав фахівців і попросив розробити таку технологію, аби допомогти області розвиватися.

- Вашу технологію погодилися використовувати?

- Нині ми шукаємо інвестора для побудови збагачувального підприємства. Пошуки тривають уже не один рік. Інвестори з’являлися, проте за постійної зміни влади в області до розробки так і не змогли приступити. Відлякувало бізнесменів і українське законодавство, яке не гарантує безпечних прибутків.

- А скільки потрібно коштів, аби втілити в життя Ваш проект?

- Важко сказати. Ціни постійно ростуть. Нині ми вирішили піти спрощеним шляхом, створивши науково-виробничу дільницю. Так, ми відпрацюємо промислове обладнання, яке випускається в Україні і, отримавши кінцевий результат, рекламуватимемо уже саму технологію. Для цього потрібно від шести до восьми мільйонів гривень. На жаль, навіть на ці кошти ми не можемо знайти інвестора.

- А які запаси самородної міді є в області?

- За даними геологів, запаси чистої міді складають більше 640 тис. тонн. Проте самородна мідь є не лише у нас, а й у Волинській та Хмельницькій областях.

- На що ще багата Рівненщина?

- В області працює 86 гірничих підприємств, які видобувають пісок, глину, базальт, граніт, крейду та ін.. А розвіданих родовищ на Рівненщині більше 600.

- А які копалини могли б збагатити перелік гірничих підприємств?

- Ми працюємо над актуальним питанням - застосуванням цеоліт-смектитових туфів (супутніх продуктів із видобування базальту) для екологобезпечного збереження твердих побутових та промислових відходів. На теренах області дуже багато цих туфів, які мають здатність поглинати шкідливі речовини. На сьогодні існує більше 24 видів цеоліт-смектитових туфів. Проте ті, які здатні поглинати небезпечні елементи, є лише у Рафалівському кар’єрі та Полиці. Рівненщина могла би торгувати цими породами. Ці туфи можна використовувати як агромеліорант на окислених землях, у радіаційних зонах, адже вони поглинають стронцій. Також вони знешкоджують плями нафтопродуктів. Їх раціонально використовувати для утилізації сміттєзвалищ, для зменшення парникових випарів.

- І Ви маєте проекти застосування цих туфів?

- У нас в університеті є більше десятка патентів, що стосуються цеоліт-смектитових туфів. Поки що ця порода не має широкого застосування. Її, як відходи від видобутку базальту, складають у відвал. На жаль, розробки із застосування туфів не на часі. Нині ведемо переговори про застосування цеоліт-смектитових туфів, аби зменшити шкідливий вплив сміттєзвалищ на навколишнє середовище. Один кілограм туфу здатен поглинати до 100 грамів метану і 400 грамів інших шкідливих хімічних речовин. При цьому він сам не стає шкідливим.

- Розкажіть детальніше про проект збереження твердих промислових відходів.

- Ми вже запропонували свої проекти зацікавленим фірмам, організаціям та органам місцевого самоврядування, проте через скрутність бюджету найближчим часом проект навряд чи введуть у дію. Хоча застосування туфів катастрофічно необхідне. Щороку рівняни спостерігають, як міське сміттєзвалище збільшується шаленими темпами. Частину недавніх відходів і майбутні утилізують на сміттєпереробному заводі. Але що робити із десятками тонн того, що назбиралося за стільки років? А кожна тонна ж збільшує парниковий ефект. Під час дощів ці відходи забруднюють підземні води. А сміттєзвалище можна було б засипати туфом, закультивувати і засіяти травою. Окрім того, це потребує ще й невеликих затрат. На рівненське сміттєзвалище, наприклад, потрібно до п’яти мільйонів гривень. Нам пообіцяли знайти кошти, проте питання відклали.

- Сьогодні актуальне питання для України - власне паливо. Ваша кафедра не працювала у цьому напрямку?

- Ми шукали альтернативне джерело енергії. Системи опалення споживають надто багато газу, тому нині в Україні розробляються котли та теплогенератори, які працюють на твердому паливі, насамперед, на торфі. Рівненська область займає друге місце в Україні за запасами торфу - 17% від загальноукраїнських запасів. Випереджає нас лише Волинь - 21%. Ми проектуємо перехід котелень якраз на цей вид палива. Окрім того, у світі існують передові технології, які дозволяють переробляти торф у газ та рідке паливо: бензин, дизель. Наші фахівці залучені до цих розробок. Я їздив за кордон, аби чужоземний досвід перейняти для України.

- Бензин із торфу не гірший від того, який виробляють із нафти?

- Так, не гірший. Нині вже знайшли досконалу формулу видобутку. До речі, у цьому випадку підтверджується фраза, що все нове - давно забуте старе. У 20-30-х роках наша промисловість працювала на газі з торфу. Проте у 50-60-х роках, коли в Україну почали постачати дешевий газ з Росії, про ці технології забули. Окрім того, торф’яне паливо в котельнях окуповує себе за 1,5-2 роки. Ми також в університеті відроджуватимемо власну котельню саме на твердому паливі. Нам гріх цього не зробити, маючи в області торф і деревні відходи. Приємно, що нове керівництво університету, зокрема, вже згадуваний мною пан Сорока, підтримує енергозберігаючий вектор розвитку, більше того, буквально за останні декілька місяців вже маємо перші результати, розпочали реалізацію перших проектів.

- Чи можна говорити про те, що якщо Рівненщина серйозно візьметься за видобуток власних природних багатств, вона перестане бути дотаційною?

- Поки що рано. Все залежатиме від фінансових потоків, від виділених площ. Є великі проблеми із законодавством. На площах торфових родовищ росте ліс. Наші закони не дозволяють вирубувати дерева. За висновками фахівців, причина занепаду видобувної галузі - саме у недосконалому законодавстві. Неможливо відвести нові землі під підприємства, хоча, з іншого боку, законодавство гарантує підтримку видобування торфу. Окрім того, нині не вистачає фахівців гірничої сфери.

- А як же ж Ваша кафедра?

- Лише недавно ми її перекваліфікували і почали навчати не лише торф’яників, а й фахівців для різних гірничих підприємств. Окрім того, на кафедрі побільшало кандидатів наук, при кафедрі відкрили аспірантуру. Це зацікавило абітурієнтів. Та й запит на наших випускників зріс.