Чого бояться підлітки

В експерименті взяли участь 68 підлітків у віці від 12 до 18 років, їхні батьки були попереджені і погодилися забезпечити своїм дітям вісім годин самотності.

Довели експеримент до кінця троє підлітків: два хлопчики і дівчинка. Семеро витримали п’ять годин. Решта - менше. Причини переривання експерименту підлітки пояснювали вельми одноманітно: “Я більше не міг”, “Мені здавалося, що я зараз вибухну”, “У мене голова лусне”. Майже всі відчували занепокоєння, страх, у п’ятьох він дійшов практично до гостроти “панічної атаки”. У трьох виникли суїцидальні думки. Новизна ситуації, інтерес і радість від зустрічі з собою зникла практично у всіх до початку другої-третьої години. Практично всі в якийсь момент намагалися заснути, але ні в кого не вийшло, в голові нав’язливо крутилися “дурні” думки.

Припинивши експеримент, 14 підлітків полізли в соціальні мережі, 20 зателефонували приятелям по мобільнику, троє - батькам, п’ятеро пішли до друзів додому або у двір. Решта вмикнули телевізор або занурилися в комп’ютерні ігри. Крім того, майже всі і майже відразу вмикнули музику або сунули у вуха навушники.

Технічний прогрес зумовив нові реалії життя, сучасна молодь використовує зовсім інші канали отримання інформації та спілкування. Дуже швидко діти навчаються пропускати повз вуха слова рідних, або йти навіть всупереч ним. Все змінюється, і діти ростуть, і батьки старіють, потрібно знову вчитися знаходити спільну мову в родині. У сучасному суспільстві авторитарний тип батьківського виховання (ось мені раніше батько/мати сказав (-а) - ми слухалися беззаперечно) неефективний. Різко впала повага нинішньої молоді до батьків, менше половини підлітків за результатами соцопитувань хочуть бути схожими на своїх рідних. Причому неповага до батьків поєднується з нахабними споживчими запитами. Вимагати, просити молодь може, а от щось дати, допомогти батькам - ні! Вони ще не усвідомлюють, що життя - це система взаємозобов’язань.

Втім, у цьому безумовна вина і батьків - діти ростуть необтяжені роботою, обов’язками, турботою про молодших братів і сестер. Нинішні батьки віддають перший ласий шматок дітям, потурають їх капризам, у транспорті дітей саджають у крісла, а самі батьки, як і інші дорослі їдуть стоячи. А потім дивуються, що ті ростуть егоїстами! За таких умов будь-які незначні обмеження, проблеми, конфлікти сприймаються деякими підлітками у масштабі катастрофи. Уявна безвихідь підштовхує дітей до найжахливіших вчинків.

Для того, щоб не втратити свою дитину, у прямому і переносному сенсі потрібно діяти виважено. Найперша рекомендація очевидна: треба цікавитися життям підлітка. Якщо ви взагалі нічого про нього не знаєте (який в нього сьогодні настрій, що йому вдається, а що ні, що він любить, з ким перебуває у сварці), - то це перший дзвіночок, що у ваших стосунках щось не так. Для людини в перехідному віці батьки вже не авторитет, вона не буде ділитися з вами всіма своїми переживаннями. Але це не означає, що у вас взагалі не може бути довірливого спілкування. Ви все одно повинні проявляти інтерес до дитини. Просто робити це треба не у фіскальному порядку. Потрібно намагатися ділитися один з одним своїми переживаннями, думками. Можна, наприклад, робити це за вечерею. Заведіть у сім’ї таке правило - розмовляти, обмінюватися за столом хоча б декількома словами: “Як справи? Що нового в житті?” При цьому якщо батько тільки запитує і критикує, він не доб’ється нічого. А якщо ділиться чимось своїм - то це вже справжнє спілкування.

Можливо, нам треба більше говорити з дітьми і про відповідальність, яку ми несемо за своє життя. У батьків є важливе завдання: донести думку про те, що зведення рахунків з життям - це гріх. Можна пояснити це не тільки мовою релігії, але й на побутовому рівні - це малодушність, боягузтво, це те, чого вже не виправити. Дуже яскраво зробив це один шкільний вчитель біології. Він намалював на дошці лінію, позначив на ній декілька точок. Початок лінії - це народження, а далі різні події: ось ми пішли в школу, ось вступили до інституту, з кимсь зустрілися... І в цілому, будь-яку точку на прямій можна пересунути або навіть прибрати. Не сподобався цей інститут - вступай в інший, не хочеш взагалі вчитися - іди працюй... Все рухомо, все можна змінювати. Лише дві точки на цій прямій нікуди не подінуться. Це наше народження і наша смерть. Тільки з ними ми ніколи і нічого не зможемо вдіяти, решта подій нам підвладні.

Ще одна важлива думка, яку батьки повинні донести до своєї дитини якомога раніше, і, можливо, не раз ще повторити: “Що б не сталося в житті, ти завжди можеш прийти до мене, і я не буду тебе засуджувати. Немає нічого такого, чого я не зміг би тобі пробачити. Я ніколи тебе не кину”. Так чи інакше, кожна дитина повинна почути ці слова. Вона повинна знати, що її люблять і будуть любити всякою, і що б не трапилось - батькам набагато краще з нею, ніж без неї. Тоді у підлітків не буде страху, думки, що краще вкоротити собі віку, ніж поговорити з татом і мамою.