Поезія вилікувала від... алкоголізму

- Я дуже люблю поезію, - розповідає отець Юрій. - І колись ріс та вчився в одному селі з одним чоловіком, котрий почав серйозно випивати. Розлучився з дружиною, жив у духовному занепаді. Якось ми трапезували за одним столом, і я прочитав йому вірш Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти людина”.

Через два роки я приїхав до нього, - продовжує отець Юрій, - і він остаточно кинув пити, а раніше ж споживав все алкогольне підряд. Навів порядок у хаті та у господарстві - встановив душ, скопав город, відновив пасіку. На моє запитання, що ж сталося - він сказав, що на нього так вплинув вірш Симоненка. Бачите, яку силу має слово, зокрема - віршоване. І українець Тарас Шевченко, і росіянин Лев Толстой сказали: “Мова - це душа народу”.

- Багато хто знає про Ваше ставлення до Патріарха Філарета Української Православної Церкви Київського патріархату і про те, що між вами був конфлікт. Філарет сказав перед виборами: “Ми просимо голосувати за тих, хто підтримує українську мову”. Тут Ви з ним згодні?

- Так, тут абсолютно згоден.

- Я теж вважаю це правильною позицією, - приєднується до розмови отець Віталій Поровчук, колишній викладач історії у Національному університеті водного господарства та природокористування, випускник історичного факультету Московського державного університету.

- А як розуміти біблійний вираз “Кожне дихання нехай хвалить Господа”?

- Будь-яке творіння має прославляти Його. Наприклад, кожна ж пташка співає по-іншому. Так само кожна людина, кожен народ має хвалити Бога своєю мовою.

- Тому Ви проти церковнослов’янської у Московському патріархаті?

- Ні, не проти. Тільки ця мова до Руси, тобто України, є принесеною з теренів Московії. Як постала церковнослов’янська мова? У 9 столітті від народження Ісуса Христа брати Кирило й Мефодій жили у місті Салоніки, були монахами та місіонерами Православної Церкви. Їх батьком був грек, а мама, вірогідно, болгаркою. Отож, Кирило й Мефодій добре знали македонський діалект давньоболгарської мови. Вони проповідували у Великій Моравії. Це на кордоні теперішньої Чеської та Словацької республік. Давні слов’яни у Моравії та на Балканах не мали писемності, а проповідувати усе ж було треба. Кирилом і Мефодієм була створена слов’янська абетка (або азбука), де було позначено звуки староболгарської мови, створено писемну мову, яку тепер називаємо церковнослов’янською. Згодом перекладено Святе Письмо та богослужбові тексти. Місіонери Кирила та Мефодія побували в Україні. До Моравського єпископства належали західні терени Руси - Карпати, Галичина, Західна Волинь.

- І слов’янська мова прийшла до нас?

- Так, вона поширилася серед балканських слов’ян та прийшла до нас на Русь. Редакції, або ізводи церковнослов’янської мови формувалися під впливом давніх розмовних слов’янських мов - давньосербської, давньоболгарської, давньоруської (давньоукраїнської). Люди виговорювали, як їм зручніше. У Московії вимовляли “Господі, помілуй!” (Московський ізвод, який у 19 столітті був максимально адаптований до тогочасної російської мови, тепер використовується в Україні у церквах Московського патріархату). А у нас на Русі, тобто в Україні, говорили “Господи, помилуй!” - так виник Київський ізвод. Кожен, хто переписував тексти, друкарства тоді не знали, вставляв свої закінчення слів, цілі слова і по-своєму відмінював їх. Так змінювалися граматика й лексика, витворювалися різні ізводи (редакції) - приміром, білоруський, болгарський, сербський. До речі, якщо послухати сербські чи болгарські піснеспіви, то вони дуже подібні до наших, які Московська Церква у 18 столітті витіснила з наддніпрянських єпархій, а у 19 столітті - з наших волинських. Між іншим, раджу всім почитати нову книгу Владислава Корнієнка “Корпус графіті Софії Київської ХІ - початку ХVIII століть”.

- А що мається на увазі під графіті в даному випадку?

- Графіті - це приватні написи на стінах Святої Софії. Вони підтверджують, що в Київській Русі говорили староукраїнською мовою, яка відрізнялася від сучасної української, як наприклад, старофранцузька відрізняється від сучасної французької. Українська мова була присутня у законодавчих збірках, князівських грамотах та побутових записах. Графіті згадують Володимира Мономаха як Володимира, а не Владіміра. І таких прикладів там безліч.

- Тобто, отець Віталій, Ви служите у своєму храмі церковнослов’янською мовою Київського ізводу?

- Ні, ми молимося сучасною українською мовою, щоб усім було зрозуміло. Зрештою, так хоче більшість членів нашої громади. Втім, вдома я молюся й церковнослов’янською мовою Київського ізводу. А наш Владика Ліонський і Західно-Європейський Іриней Кліппенштейн, німець за національністю, молиться церковнослов’янською мовою московського ізводу. Хоча у нас він молиться українською, у Німеччині - німецькою, у Франції - французькою.

- Тобто, слід молитися своєю мовою?

- Так, звичайно.

- Цікава виходить ситуація - український священик, який має патріотичні переконання, у минулому навчався в Московському державному університеті! Це я про Вас. І якою мовою Ви спілкуєтеся з московськими друзями?

- Звичайно, російською. А коли їду в Польщу, то там розмовляю польською. Це цілком природно й розумно - вивчити мову країни, де мешкаєш чи перебуваєш.

- Як Ви ставитеся до суржика? Деякі дослідники вважають його “компромісною мовою” між українською та російською. Така собі штучна мова на зразок есперанто. Коли Андрій Данилко в образі Вєрки Сердючки виступав і спілкувався суржиком, було дуже смішно...

- Ні, суржик - це серйозна проблема, філологічне збочення. Це вплив колоніального минулого. Розмовляти слід правильно.