Свято з присмаком самотності

Настасія звикла до самотності, але у свята їй було дуже важко. Не так вона хотіла влаштувати своє життя. Мріяла про затишок, сімейне благополуччя, а що вийшло?

Її невеселі думки перервав телефонний дзвінок. Жінка взяла слухавку і почула голос доньки. Зраділа:

- Яно, донечко, я так чекала твого дзвінка. Приходьте з Владиком. Я за онучкою дуже скучила.

- Мамо, я тебе вітаю з Днем народження. Вибач, але ми не приїдемо. Влад запросив мене в ресторан відзначити одну подію. Я думаю тобі це зовсім не цікаво. А в тебе нам немає чого робити.

Настасія подякувала доньці за вітання і поклала слухавку. Не хотіла більше нічого чути.

Виростила, викохала, всі її примхи виконувала. Все робила, щоб вона була щаслива. А вона, наче чужа. Коли Яна заміж виходила, то на весіллі Насті не було.

Яна сказала: “Мамо, ми весілля святкуватимемо в шикарному ресторані. Там буде молодь і ви з татом не вписуєтеся в ту компанію. Запитала Яну: “А я ж тебе доню маю благословити на сімейне життя”. Яна відповіла: “Тепер це вже не модно”. Донька знайшла все, про що мріяла: багатого чоловіка, в якого є квартира, шикарна машина. Аби була щасливою. Подумала: “Я на доньку ображаюся, сама ж такою була. Мріяла жити краще за всіх”.

До неї знову повернулися невеселі думки. Настасія була красунею. Пишалася своєю вродою. Коли вчилася в технікумі, зверхньо поводилася з однокласниками. Говорила з насмішкою: “Я заміж вийду за військового, а ви - трактористів познаходите”.

Чи-то в таку пору було сказано, чи така доля, та познайомилася Настасія з військовим. Пішла до магазину і зустріла Олега. Він приїхав у місто у військову частину. Олег провів її додому, розпитав, де навчається. Говорили, наче давні знайомі. Через день Олег поїхав, і вони два роки писали вони одне одному листи. Коли Настасія закінчувала технікум, Олег написав, що приїде. Мріє, що стане Настасія його дружиною. Він знав, що вона погодиться на шлюб.

І ось мрія Настасії здійснилася - вона стане дружиною військового. Саме у той час, як Олег мав по неї приїхати, отримала Настасія листа. Почерк був незнайомий, а адреса того ж міста, де служив Олег. Злякалася: “Це ж мабуть з Олегом щось сталося”. Коли розкрила листа, то побачила фотографію жінки з маленьким хлопчиком. У конверті була ще коротенька записка такого змісту: “Ти ще молода і знайдеш своє щастя. Я не хочу, щоб моя дитина росла без батька. Ти мене зрозумій і вчини так, як повинна вчинити в такому випадку порядна людина”. Жінка не писала хто вона, та зрозуміла Настасія, що той хлопчик - син Олега. Писати Олегу не було часу, він уже був у дорозі. І вона вирішила їхати додому. Хотіла втекти від сорому та від Олега. Олег не знайшов її в технікумі.

Коли знайшов її вдома, запитав, чому поїхала, чому не дочекалася. Настасія вирішила сказати правду. Вона показала фото Олегу і запитала: “Хто для тебе ця жінка і де вона взяла мою адресу?” Олег, не довго думаючи, відповів: “Я її вперше бачу. Хтось пожартував, а ти повірила. Якби в мене хто був, то я б не приїхав по тебе”. Повірила тоді Настасія Олегу, а не тій незнайомій жінці. Поїхала з ним.

Відгуляли весілля. Дарував дружині Олег квіти та кожен день говорив, що кохає, що дуже щасливий. Але коли Настя казала, що хоче мати дитину, відповідав, що вона ще молода. “Навіщо ж тобі не висипатися, возитися з пелюшками. Поживемо для себе, а там видно буде”.

Не послухала чоловіка, народила донечку, хоч Олег вимагав, щоб вона позбулася дитини. А вона найбільше часу віддавала дитині. Олег часто їздив у відрядження. Дівчинка росла хворобливою, то ж не знала сну. Не було кому допомогти, та не шкодувала, що народила.

Настя рідко бачила чоловіка. Вона навіть гадки не мала, що чоловік частенько їздить до жінки, яка написала їй листа. Дізналася про це зовсім випадково. Одного разу знайома запросила Настасію на День народження. Пішла сама. Олега не було вдома. Чоловік знайомої сказав: “Шкода мені Олега, розривається між двома сім’ями і вирішити нічого не може”.

Мабуть, чоловік знайомої не знав, що Настасія про другу сім’ю Олега нічого не знає. Це ж виходить, що він обдурив її і продовжував дурити. “Ось чому він не хотів дітей. У нього є син. А донька, мабуть, зовсім йому не потрібна була. А я? Навіщо ж йому я? Виходить я влізла в його сім’ю, не розібралася. От тепер і розплачуюсь”.

Вирішила поговорити з чоловіком. Олег повернувся, як з відрядження. Приніс їй квіти і сказав звичне: “Я так за вами, дорогі мої, скучив”. І все було так, ніби нічого не сталося. Настасія завела розмову…

- Скажи мені правду. Я дізналася, що в тебе є інша жінка, син. Чому ж ти мене обдурив, чому привіз сюди? Я народила доньку. Тільки тепер я зрозуміла, чому ти її так не хотів. Навіщо ж ти так вчинив?

Олег зрозумів, що вже не викрутиться, та й скільки можна говорити неправду.

- Так, є у мене жінка, син, ти, донька. Я вас всіх люблю. Я не знаю, що мені робити. Я так заплутався.

- То це та жінка, яка написала мені листа?

- Так, це вона.

- То чому ж ти не жив з нею, - стала кричати Настасія.

- Я коли тебе вперше побачив, то закохався. Я не міг тебе забути. Думав, що ти ніколи не дізнаєшся, що я живу з нею. Я був з тобою ніжним. Я все робив, щоб ти була щаслива, - виправдовувався Олег.

- Ти хоч розумієш, що зіпсував мені життя? Я тебе кохала поки не знала правди, а тепер я тебе ненавиджу, - говорила вона.

Олег спробував переконати Настасію, що він не винуватий у тому, що сталося.

- Настасіє, давай залишимо все так, як є. Я буду жити з тобою і свого сина я теж не залишу. Ти тільки доньці не говори, що в мене син і інша жінка. Вона вже доросла і може не так зрозуміти.

- Ти знаєш, мені байдуже, дізнається вона чи ні. Нам більше немає про що говорити, - сказала і швиденько вийшла з кімнати.

Так вони і жили: двоє чужих людей в одній квартирі. Настасія б залишила чоловіка, та не було їй де жити.

Зрозуміла вона, Олег вибрав жінку, яка не віддала чоловіка, вберегла батька для сина. Вона ж Настасію попереджала. Чому ж не повірила, чому послухала чоловіка, про якого нічого не знала? Доньці не сказала правди про батька. Знала, вона співчувати не буде, ще й осудить. Думала не один раз, коли залишалася сама, а чи кохав її Олег по-справжньому. Мабуть, ні? То що ж тоді між ними було і кого винуватити в тому, що вона залишилася одна.

- Та навіщо ж думати про погане, в мене День народження, - сказала сама собі. Настя взяла келих вина і промовила: “Вітаю, тебе, Настасіє, з Днем народження. Не знаю, що вже собі побажати. Було в мене щастя - та коротке, був коханий чоловік - та став чужим. Було в мене все, а тепер не залишилось нічого”.

Так і заснула за святковим столом. Їй снився Олег. Він тримав її в обіймах і говорив: “Я тебе кохаю, рідна моя Настусю, я буду поряд з тобою все життя, ти тільки вір мені”.