Мамо, я король?

Ситуація - їдуть у маршрутці мама з маленьким (років п’ять-шість) хлопчиком. У малого капюшон так натягнутий на довбешку, що здається, ніби голова в нього більша, ніж у Валуєва. А дитя сидить задоволене, крутиться, по вікну пальцями водить, маму за палець смикає і раптом ні сіло ні впало, видає: “Мамо, я король?” Мама дивиться на нього, хмикає і в бік понуро бурмоче: “Дебіл ти, а не король”. Мала необережність мама це ляпнути поблизу якоїсь дами, життям незадоволеної, чи навіть прикро скривдженої. Та, як у таких водиться, наїжджати на матусю відразу почала: “Ось, курка, сама дура! Чого на дитині зриваєшся?” І малому так “пополизненько”: “Король ти, хлопчику, король. Он гарненький який!”. Мама близько до серця не сприйняла отой наїзд, подивилася на жінку, хмикнула щось на зразок “Та невже?!”. Зняла капюшон з малого, а там… ваза! Товстенна кришталева ваза на довбешці. “Авжеж, він король, - веде далі мама. - Ось веземо його величність в обласну травматологію, підданим показати!”

Веселе полювання

Полювання - річ достатньо цікава та екстремальна, тому воно так до душі багатьом представникам сильної статі (певно, гени далеких предків усе ж нагадують про себе). Але не завжди це дійство буває безпечним, і ця історія - ще одне цьому підтвердження.

Веселе полювання якось видалося в одного хлопця (назвемо його Юра). Давно це було, поїхав він з другом на полювання (місце події - Сибір). Приїхали, розбили намет на березі річки - хотіли не лише пополювати, а ще й порибалити - двох зайців одним пострілом вбити.

Полювання планувалося на ранок, а от ввечері хлопці, як годиться, посиділи, випили….

І ось вранці Юрій прокидається від дивного металевого дзвону зовні. Вилазить він із намету і бачить молодого ведмедя, який захоплено бавиться і котить туди-сюди по берегу, всіяному галькою, бідон.

Звідки у Юри зародилася ця ідея - не в змозі пояснити навіть він. Може, похмілля всьому виною, а може, просто спросоння щось у голову стрельнуло, але спробував новоспечений герой відібрати бідон у ведмедика! Той спочатку дуже здивувався, а потім схаменувся, і замість бідона став валяти по береговій гальці Юру…

До Юрка із запізненням прийшло розуміння ситуації. А разом із розумінням прийшов шок та ступор - ні ногою, ні рукою поворушити не може, ні друга покликати - від страху навіть голос пропав! Але, на щастя, ведмедик був ситий і добродушно налаштований.

Загалом, катає ведмідь Юрка по бережку, тішиться, бавиться, мордочкою його тикає - ідилія. І тут раптом ведмідь завмер, принюхався і задер голову. Юра, хоч і в ступорі, але автоматично теж глянув у той бік.

А там його приятель стоїть, білий, як крейда, руки трусяться і рушницю, придбану заздалегідь у магазині для полювання, стискають.

“Не доведи Боже, стрельне! - З жахом проноситься слушна думка в голові Юрка. - Це ж точно в мене поцілить, а навіть якщо ні - ведмедика калічити шкода!” (Ведмідь хоч і миролюбний, але все одно дивно, як Юрі вдалося симпатією до нього проникнутися). І він, щоб відвернути лихо, видає:

- Не стріляй!

Йому здалося, він крикнув. Насправді ж - практично прошепотів. Приятель на прохання зреагував дивно - втратив свідомість. Рушниця з рук, звісна річ, випала і від удару об землю стрельнула. Ведмідь одразу ж кинувся навтьоки…

А тепер та ж ситуація очима приятеля:

“Прокидаюся я від незрозумілого шуму, вилажу з намету і ціпенію! - Біля намету ведмідь їсть Юру! (хлопець одразу не зрозумів, що кров риб’яча, з бідона з приманкою). Хапаю рушницю, цілюсь, і тут, ведмідь каже мені людським голосом: “НЕ СТРІЛЯЙ!”…

Як у спеку тим, хто в танку?

Як гадаєте, анекдоти про росіян та американців звідки беруться? Правильно - із життя. Пропоную невигадану історію про те, як на рівному місці американці росіян настрашилися. Листопад 1956… Єгипет відбирає Суецький канал у імперіалістів з Англії і Франції та починає активно дружити з СРСР. У багатьох країн дружба з СРСР полягала в тому, що Союз постачав їм зброю. На цей раз СРСР подарував новим єгипетським друзям танки. У 1956-му непотрібних танків у нас було достатньо. Як ви пам’ятаєте, в цьому ж місяці 1956-го наші танки їздили по дружній Угорщині. Через місяць в уже зовсім братській Угорщині вони стали зайвими, а на подарунок Єгипту цілком підходили. Червень 1957… Щасливі єгиптяни отримують свої second-hand танки. А в цей час за цим спостерігають нещасні американці. Вони бачать, як пустелею їде колона танків, проїжджає хвилин 20 і зупиняється. З усіх танків, як по команді, вилазять єгиптяни і всі залазять під танки. Через 10 хвилин всі вилазять, завантажуються назад у танки, і їдуть ще 20 хвилин. Потім історія повторюється - 10 хвилин під танком, 20 хвилин їзди, 10 хвилин під танком, 20 хвилин їзди… Американці рвуть на собі волосся - може, росіяни придумали нову зброю, або може це новий вид атаки, або може це нові танки, під якими ніякі бомби не страшні??? Вашингтон створив надсекретну комісію розслідування, всі сили розвідки намагалися тепер розгадати секрет супертанків. Зрештою, американці розібралися в секреті. Нагадаю вам - Єгипет… літо… пустеля. Влітку в Єгипті спека градусів 50, а в наших танках кондиціонерів не було, зате там були обігрівачі а-ля “російська зима”. І ще, генії російської інженерії не включили в обігрівачі функцію “вкл/викл”, тож грубки працювали постійно… Температуру в танку уявити страшно. Ще ви можете запитати, чому спітнілі єгиптяни стрибали під танк. А де ще тінь у пустелі знайти можна?

Бабці та масаж

Бабусі, як відомо, лікуються часто. Звертатися до лікарів найрізноманітніших напрямків для них - звична річ. Тож здавалося б, розбиратися у тих усіх премудростях вони повинні на ура. Але деколи саме бабусі вводять лікарів у ступор та змушують знову і знову перечитувати книги, нещадно ігноровані у пору бурхливого студентського життя.

Уявіть собі здивування масажиста, якому довелося розминати старечі кісточки однієї винахідливої 70-літньої жіночки, що потрапила до нього на прийом. Хлопець працював на пляжі, тож пацієнти щоразу інші та незнайомі. І ось на масаж завітала і вищезгадана особа. Масируючи її комірцеву зону, хлопець дещо розгубився і поцікавився: “А що у вас із 7-им шийним, не відчуваю його, наче провалився кудись. Дивно”. На що почув геніальну відповідь: “Синку, та все гаразд, просто коли він починає мене турбувати, Я БЕРУ МОЛОТОК і зі всієї сили по ньому стукаю, біль проходить і він (7-й шийний) ненадовго пропадає. Це мені ще давно друзі порадили!” Уявляю шок медика, у нього напевно світогляд дещо змінився після такого откровення. А бабуся, мабуть, неправедне життя вела, раз доля наділила її такими “хорошими” друзями.

Ще одна бабуся порадувала масажиста. На запитання, що її турбує, бабця (віку приблизно, як і з попередньої історії, але колишній лікар-терапевт) цілком правильно відповіла, що її турбує біцепс. Масажист уточнив, біцепс болить у спокійному чи напруженому стані. На що бабуся зігнула руку, продемонструвавши, що болить таки при згинанні і повідомила: “Ну, ви ж знаєте функцію біцепса - ложку до рота підносити”. І сміх і гріх, як то кажуть. Але не заперечиш.

Ну і наостанок - відзначаються інколи й представники сильної статі. Приміром один мужчина дуже переконливо наполягав на антицелюлітному масажі. Масажист намагався його “врозумити” - пояснював, що нема у мужчин целюліту як такого, але ж ні - той вперся не на жарт. Як виявилося, його переконали у тому, що антицелюлітний масаж зробить вас привабливим для протилежної статі. А про яку стать йшлося - не уточнили.

Логічне мислення жінки на кухні

Про жіночу логіку легенди ходять. Чимало чоловіків вважають, що місце жінки - виключно на кухні, там її мисленню можна знайти найкраще застосування. Цікаво, чи завжди це так?

“Знаю я рецепт одного простенького, але дуже смачненького салатику з шинкою. Та ще й плюс до всього в холодильнику шинка якраз завалялася - ніхто її не їсть. Дай, думаю, приготую для різноманітності. У салатик, згідно з рецептом, йдуть ананаси. Відкрила банку, дістала ананаси - залишився сік. Дилема - і пити не хочеться, і виливати шкода. Знаю я рецепт одного кексика, в нього сік за рецептом кладуть - от якраз ананасовий або апельсиновий. Закрутила кексик, а в нього чомусь з яєць тільки жовтки йдуть. Білки, звісна річ, залишилися. Викинути шкода, зберігаються вони недовго, бо ж засихають, та й все одно в результаті викину. Придумала - можна ж бізе зробити! Нічого складного там немає. У бізе лимонну шкірку натерла. Залишився голий лимон. Якщо його тут же не вжити, засохне! А шкода. Ну, з лимоном усе просто. Соус відмінний виходить для салату. У салат нарізала півцибулини. Тільки великі цибулини вдома у наявності! Залишилася половина - ну і що з нею робити? Вирішила томатну підливку для спагеті посмажити, бо більше смажити з цибулею було нічого. Відкрила банку томатної пасти, використала половину. А другу половину куди подіти? Стовідсотково ж забуду про неї, а вона без консервантів пропаде швидко навіть у холодильнику. Вирішила зварити червоний борщ. А для борщу не знайшлося капусти. Тож довелося поїхати в магазин. У магазині купила капусту, моркву, оселедець, сосиски, ковбасу, серветки, пральний порошок, скатертину (по знижці), тапочки (теж по знижці). По дорозі з магазину заїхала в банк, потім поруч у фотоательє - фотографії треба було забрати, вже заодно і в майстерню одягу по штани заїхала, а ще купила в булочній булочки чоловікові на сніданок. Ледве дотягла все це від машини до ліфта. Зварила борщ, вже не помітила, чи залишилося щось. Впала на диван, ніг та рук не відчуваю, спина, як дерев’яна - взагалі не розгинається… Думаю - чи ж не дурепа?! От чому було не вилити до бісової матері той ананасовий сік!”.