Стьопо, а ти часом не знаєш, чому моя мама пошепки розмовляє?

Один хороший та спокійний хлопець Степан одружився рано - на третьому курсі інституту. І все б добре, та ось теща його виявилася надто вже крикливою та лайливою. Ситуацію ускладнювало те, що молодим доводилося жити у квартирі в мами.

Його пиляли постійно! У найважчі хвилини він РЕАЛЬНО вставляв вату в вуха. Але час не стоїть на місці і відразу після закінчення сільськогосподарського інституту їх обох розподілили в якийсь радгосп. Будинок дали, а оскільки хлопець він був хазяйський і дружина така ж - у них дуже скоро з’явилася живність: свинка, кури, качки і т.д.

Через два роки їх потішила мама звісткою про свій приїзд. Степан бідний аж затинатися почав, а дружина радіє - до неї мама приїжджає, мовляв, давай, забий кілька курей! Будемо маму домашнім бульйончиком частувати. Ну, робити нічого, Степан буркнув щось на зразок - “Як ця стара карга приїде, так я пташок і умертвлю”, та відправився у своїх справах.

О третій годині ночі приїхала теща. Степан її зустрів, додому привіз, дружина підхопилася, обнімається-цілується з маман, і спритно тікає корову доїти. Теща це як побачила, так і увімкнула свою “пилораму” на повну потужність! Мовляв, ірод! Ти тут, свиня, спиш, а моя донька гарує, як проклята! Десь до п’яти ранку в того здали нерви, а заодно дозрів підступний план…

Як тільки пролунав перший півнячий крик, він з божевільним обличчям схопив сокиру (різко рвонувши у бік тещі) і з моторошними криками втік у двір. Через хвилину повернувся назад на кухню і кинув тещі під ноги тазик, в якому смикалася, розбризкуючи кров, півняча тушка без голови.

Теща на декілька хвилин заткнулася і тільки було хотіла влаштувати чергову сцену, як закукурікав ще один півень. Степан з криком: “Ууууу!!! Скотинааааа!” понісся в пітьму і прибіг вже з “цілісним” півнем, якому прямо на очах у загнаної в кут кухні тещі він благополучно відрубав голову…

Після цього бліда, мов крейда (бо міська), теща різко притихла і боязко так поцікавилася:

- Зятьок, а чого це ти тут таке влаштував, га!? Ти здоровий?

Він їй пояснює, мовляв, робота в мене шкідлива, останній місяць нерви зовсім ні до біса. Тепер ось і гучні крики мене шалено дратують!

Весь день теща ходила, як в рот води набрала, а під вечір дружина поцікавилася:

- Стьопо, а ти часом не знаєш, чому моя мама пошепки розмовляє?

Ось так подіяло.

Курйози з прізвищами

Якими тільки прізвищами не наділені деякі люди! Певно, то за гріхи попередніх життів. Частенько бувають непорозуміння, викликані двозначністю чи якоюсь цікавою асоціацією, що виникає, коли чуєш деякі прізвища. Деякі просто смішать, а є й такі, що й вимовити соромно. Але зараз мова піде про прізвище, яке ніби жодного негативного, чи навіть комічного забарвлення не має, але у певних ситуаціях людей веселить.

В одній конторі трудився симпатичний такий дядечко на прізвище Сінота. Загалом його найчастіше вважають чимось незрозумілим, дивним з музичного світу (типу рояля, тільки важче). Якщо вимовляти без імені та по-батькові - прикол гарантований.

В один прекрасний день відправили Сіноту в інше місто у відрядження. Зателефонували до тамтешнього філіалу:

- День добрий, будьте ласкаві, завтра о шостій до вас прибуває поїзд номер ***. Ви б не могли під’їхати на вокзал і забрати Сіноту?

Декілька хвилин чутно, як на тому кінці телефонного дроту скрипить мозок:

- Е-е-е… Що зробити?

- Вам треба завтра о шостій вечора забрати з поїзда Сіноту!

Знову скрип мізків:

- Е-е-е… Взагалі, у мене “Волга”!

- Та хоч “Мерседес”! Сіноту кажу заберіть… ОК?!

Багатозначна пауза:

- А ця фігня мені в багажник влізе?!

Зайве дитя

Футбольні фани - люди поза сумнівом цікаві. Але часом вони настільки віддані своєму захопленню, що забувають про все навколо.

Кумедний випадок стався в одному дитсадку. Перший день, у виховательки діти з кількох груп. Є свої, але в більшості чужі. Увечері всіх розібрали, одна дитина залишається. Сидить, у пісочку бавиться. Вихователька починає непокоїтися.

- За тобою хто повинен прийти?

- Тато!

Ну, тато так тато, сидять далі.

Тата немає.

А все, садок порожній вже, один охоронець, і запитати нема в кого. Пішла, взяла списки, де телефони батьків, щоб подзвонити та про існування чада нагадати. Питає:

- Тебе як звуть?

- Петя Смирнов!

Вона всі списки обнишпорила - ну нема там такої дитини, хоч ти трісни!

І що робити в такій ситуації? Була б дитина “ідентифікована” - забрала б додому, та й по всьому. А тут?

А малий головне сидить, бавиться собі, ніби так і має бути.

Зазвичай, якщо дитину довго не забирають - вона в істериці, а вихователь втішає. А тут все навпаки. Дитині хоч би що, а вихователя вже ковбасить не по-дитячому.

- Ну і де твій тато?!

- На роботі.

- І коли він за тобою прийде?!

- Він не прийде.

- ЧОМУ??? (виховательці здається, що вона потроху обзаводиться першою сивиною).

- Він футбол дивиться. Він коли футбол дивиться, його краще не чіпати.

- Він що, на роботі футбол дивиться?!

- Ну так, на роботі.

- Це що ж така за робота, що там футбол дивляться?!

- Він охоронцем працює.

- Де??!!

- У дитячому садку.

- У ЯКОМУ???

- Ну, тут… У цьому садку. У вашому. Він сказав: “Зникни з очей, і що б до кінця футболу я тебе не бачив!”. Ось я і сиджу, бавлюся. Зникнув з очей. А Ви чому не йдете? Ех! Вас, напевно, теж до кінця футболу з дому вигнали…

Дверима помилився

А ви хоч раз в житті дверима помилялися? От ніколи не повірю, що ні. Ну з ким таке не трапляється? Але у декого виходить це дуже епічно.

Переїхав хлопчина у нову квартиру. Ремонт у розпалі, двері вже поставив нові - залізні, міцні. Збирається зранку на роботу і чує, як хтось ключем у замку колупається. Здивувався, м’яко кажучи, пішов дивитися, що за незвані гості. Відкриває, а там картина маслом - в позі Рекса стоїть здоровий чолов’яга, що вже лика не в’яже, але дивно намагається відчинити двері ключем. Реакція на відкриття дверей і на хазяїна квартири така, ніби він щонайменше сатану побачив. Заплітаючим язиком видає: “О-о-ппа-на”. І мовчать обидва, розглядають один одного. Першим тишу порушує гість: “Ти хто?” - “Я тут живу!”, - починає закипати хазяїн квартири. Мужичок напідпитку щиро обурюється: “Ти взагалі офігів? Два дні мене вдома не було - а він живе вже тут!” Хлопець розуміє, що пояснення нічого не дадуть і вирішує продемонструвати. Прочиняє двері у квартиру і широким жестом показує на стіни, щоб той побачив, що ремонт у квартирі чужий. Наївний чукотський хлопчик…

Мужичок геть звіріє: “Ну нічого собі! Навіть шпалери встиг пообдирати! Зараз я тебе затримаю, до приходу міліції”. Завіса… На щастя, все закінчилося мирно - виявилося, що у бідолахи квартира на тому ж поверсі, та ще й двері ідентичні. Але під’їзд - сусідній.

Вілла вартістю $1

А ви вірите в неймовірне везіння? Якщо ні - замисліться, може, варто переглянути свою думку?

Не надто вірив у те, що фортуна колись йому привітно всміхнеться, й звичайний американський безхатченко. Але одного погожого ранку на сторінці газети, що служила йому простирадлом, він побачив оголошення, яке не могло його не здивувати. Там йшлося про продаж шикарних апартаментів вартістю лишень 1 долар. Чоловік спершу не повівся на цей, як йому здалося, дурний жарт. Однак, коли він вирушив на пошуки чогось їстівного, в одному з дворів на стіні будинку він знову натрапив на це ж оголошення. І знову він пройшов повз нього, не сприйнявши всерйоз. Та коли на вулиці він опинився перед величезним банером, на якому красувався надпис: “Продається триповерхова вілла з басейном та садом на березі моря” - його цікавість це врешті-решт розбудило. Вирішивши дізнатися, що ж це за людина “без царя в голові” може таке написати, бомж пішов на вказану адресу.

Двері йому відчинила привітна жіночка та підтвердила правдивість усього, що було написано в оголошеннях. Так ще до кінця не вірячи у реальність того, що з ним відбувається, бомж віддав останній долар, а натомість став власником розкішного будинку. Звичайно ж, його розбирала цікавість - як так? Пояснення власниці будинку було таким: “Розумієте, мій чоловік перед смертю написав у заповіті, що я повинна продати наш будинок, а гроші перерахувати на рахунок його коханки. Я так і зроблю! Це оголошення провисіло три місяці - і ви єдиний, хто на нього відгукнувся”.

Ось що називається опинитися у потрібному місці у потрібний час, а ще - хоч трішечки вірити у диво.

Прикол із фінською сантехнікою

Ця історія цілком реальна. У всіх нас бувало таке, що приносиш річ у сервісний центр, яка вдома вперто не хоче працювати, її там вмикають - а вона нормально функціонує. Ну, ти на радощах відніс її додому, а вона знову не працює. Курйоз. Ця розповідь схожа, про те, як над людиною таким чином познущалася фінська сантехніка. Можливо, якби там стояла якісна сантехніка, то не було би цієї веселої історії. Але все за порядком.

Українська делегація. Якась була у них важлива місія у романтичній країні під назвою Фінляндія. Яка саме, невідомо, та і значення це особливого не має. А значення має, що чомусь їхали автобусом. Самі розумієте, шлях неблизький. Дня три, мінімум. Один чоловік серед них був надто сором’язливий. Жодного разу за всю поїздку не сходив у туалет, все привіз із собою у Фінляндію. Уявляєте, як йому було важко і яку силу волі він проявив. Хоча і нерозумно…

Ну, нарешті, приїхали вони до місця призначення. Чоловік героїчно та терпеливо зачекав, поки їх поселять у готель. Нарешті, прийшов довгоочікуваний час. Його як прорвало… Одним словом, відірвався він по повній.

Після всього натискає кнопку зливу… а вона не спрацьовує. Натискає ще раз, а вона не спрацьовує… Халепа і конфуз. Ну, деталізувати ми не будемо, все це можете уявити собі. Нормальний готель, а не працює кнопка зливу. І у ванну не ввійдеш без респіратора.

Що ж робити, прожити тут потрібно певний, не такий-то вже і короткий, термін. Чоловік виходить у коридор, дивиться, якась тітонька з обслуговуючого персоналу стоїть. Що робити, довелося перебороти свою сором’язливість. Підійшов до неї, згадав декілька слів англійською: “Please, come with me, come with me”. Тягне її за собою.

Заходять у номер. Далі у ванну кімнату. Треба сказати, що з того всього чоловік не додумався закрити кришку унітаза, тобто тітка все могла бачити в повній красі. Ну, і звісно, запах…

“Look”, - промовляє бідолаха, натискає на кнопку зливу… а вона спрацьовує. Далі завіса…