До чергового транспортної міліції вбігла перелякана жінка і затинаючись розказала таке, що вже немолодий досвідчений капітан не повірив і перепитав, чи не наплутала вона чогось. Але жінка, сама працівник станції, з тремтінням в голосі повторила, що хвилину тому бачила з вікна електрички, як неподалік станції в кущах якийсь мужчина витягав кишки з живої жінки. Черговий негайно направив туди двох сержантів міліції, - “Бігом!”, і про всяк випадок викликав швидку допомогу.

Коли Ганна закінчила 8 класів, батьки віддали її до професійно-технічного училища вчитися на муляра-штукатура, на що вона радо погодилася - це обіцяло роботу і життя в місті. Після училища Ганна декілька років працювала в будівельній організації, одружилася з водієм-далекобійником, народила дитину, жили вони з батьками чоловіка. Та настала криза, будівельна організація збанкрутіла, постійної роботи не було і Ганна почала ходити по “шабашках” з такими ж безробітними. Заробітки були невеликими, але постійно давали “могоричі”, і вона почала спиватися, а там, де випивка, там і розпуста, і сварки, і скандали. Дитина відійшла в неї на третій план, додому не поспішала, на чоловіка з рейсів перестала чекати, найбільше часу проводила біля залізничного вокзалу, який так манив її з дитинства. Пробували на неї вплинути вмовляннями батьки, чоловік спочатку також вмовляв, потім почав бити, але все марно, не допомогли і рідні Ганни. Жінка була дуже вперта, все хотіла робити по-своєму і продовжувала “шабашити”.

У той день бригада мулярів закінчила штукатурити будинок, господар розрахувався, і вони вирішили відзначити цю подію. Ганна, яка давно була в бригаді лідером, повела компанію у кущі неподалік залізничного вокзалу, де вона вже не раз проводила подібні заходи. Місце було затишне, мало два виходи в різні боки (на випадок появи міліції), поряд проходили поїзди, але з їх вікон компанію видно не було, а шум коліс заглушав усі звуки. У компанії було троє жінок і два чоловіки, але по дорозі один з них випадково зустрів свого односельця, молодого худорлявого хлопця і тому настала рівновага, як сказала Ганна.

Коли випили по пляшці “на носа”, мужчини почали відверто загравати до жінок, та й ті були не проти - не в перший раз. Дві пари трохи відійшли і почали тихенько вовтузитися в кущах, а от Ганні не сподобався чужий хлопець Іван і вона його відштовхнула. Можливо, після додаткової випивки вона б і погодилася на його домагання, але він не став чекати - схопив порожню пляшку і почав бити Ганну по голові. Колеги кинулися рятувати жінку, але Іван схопив ножа в одну руку, шийку розбитої пляшки в другу, і загарчав так, що вони злякано відступили.

Іван повернувся до непритомної Ганни, зірвав з неї одяг і намагався зґвалтувати, але не зміг, і тоді різонув її ножем між ногами, застромив у рану руку і почав витягати з неї кишки. Ганна опритомніла, страшно закричала і знову втратила свідомість, Іван витягнув ще трохи кишок, витер об її одяг закривавлені і забруднені руки й через кущі пішов на привокзальну площу. Саме в цей час одна з пасажирок приміського поїзда стала на лавку, щоб дістати з верхньої полиці речі, побачила страшну картину злочину, від чого ледь не знепритомніла, але взяла себе в руки і, приїхавши на станцію, одразу побігла в міліцію.

Викликана швидка допомога хоча і прибула дуже швидко, нічим допомогти вже не змогла і по дорозі в лікарню Ганна померла. Колеги потерпілої повернулися на місце трагедії через декілька хвилин з дрючками, але там вже були міліція і лікарі, побачивши, що сталося, всі миттєво протверезіли і почали злякано хреститись і каятися, що не спинили вбивці. Слідчо-оперативна група також була спантеличена - ніхто навіть не чув про такий жахливий і жорстокий спосіб вбивства. Одна з перших на місце прибігла молода випускниця міліцейської школи і коли побачила понівечене тіло Ганни й витягнуті кишки, то лікарям довелося повертати її до свідомості, а начальник міліції наказав негайно відвести лейтенанта в її кабінет.

Всі кинулися шукати Івана, але його і слід простиг, та чоловік, що запросив нелюда до їх компанії, сказав, що той додому мабуть не поїде, а в нього є знайома в іншому селі неподалік міста, куди можна дістатися пішки. Коли міліція через декілька годин знайшла будинок, де жила знайома Івана, він у чистому одязі спокійно вечеряв, але у хліві в ночвах у пральному порошку виявили його закривавлений одяг, тому опиратися не мало сенсу. На запитання, чому він вчинив таке жорстоке вбивство, Іван з обуренням заявив: “А чому вона мені відмовила, я ж по-доброму хотів все зробити”. Як згодом сказав за чаркою колегам один з офіцерів міліції, який був на місці події, а потім затримував Івана, в нього ще ніколи не було такого сильного бажання пристрелити бандита “при спробі втечі”.

Допитував Івана і його знайому слідчий з участю захисника та психіатра, оскільки вони обидва були інвалідами другої групи на ґрунті психічного захворювання, познайомилися в психіатричній лікарні і продовжували зустрічатися, мали спільну дитину, також інваліда. Батьки в Івана і його співмешканки були алкоголіками, мати вбивці - тиха жінка, яка мовчки зносила знущання чоловіка, а “неня” співмешканки - п’яниця, тому й діти в обох сім’ях народилися ненормальними. Судово-психіатрична експертиза визнала обох неосудними і суд відправив їх на примусове лікування, але, як пояснив в суді представник психіатричної лікарні, довго їх там тримати і лікувати немає коштів, так що...