Брати-розбійники

Не бракувало ні випивки, ні закуски, лунала весела музика з магнітофона. Справа була в серпні, дні теплі і довгі, до містечка неподалік, тому розходитися гості не поспішали. Але, як почало трохи смеркати, подруга господині Галина попросила вибачення - першокласниця Софійка сама вдома і потрібно за нею доглянути, та й господарство попорати, бо чоловіка за пиятику вигнала. Жила Галина в найближчому селі, але її напросився проводжати Петро, який був вдівцем і давно заглядався на Галину, тому Лікерія з посмішкою побажала їм щасливої дороги.

Дорогою Петро завів із Галиною розмову, спочатку про святкування ювілею, про гарну погоду, а потім почав розповідати, як важко жити самому, як йому хочеться мати гарну сім’ю. Галина, якій Петро також подобався, підтримувала балачку, з посмішкою дозволила Петру взяти її під руку, потім обняти за талію. Щоб скоротити дорогу до села, вони звернули на стежку, що йшла через кукурудзяне поле. І тут Петро, який був трохи напідпитку, поліз до Галини за пазуху. Галина все життя картала себе за те, що вона зробила у відповідь - вдарила Петра по обличчю, вирвалася і побігла стежкою до села, а Петро похнюпився і пішов позаду.

Хоча Степан зовнішністю похвалитися не міг, адже не вийшов ні зростом, ні статурою, ні обличчям, але все життя був ласим до жіночок. Як кажуть у народі - волочився за кожною спідницею. Намучилася із ним дружина. Били не раз його чоловіки за залицяння до їхніх жінок, але вмів він найти до молодиць підхід і тому ніколи й балачки не було за спробу зґвалтування. Народила йому дружина чотирьох дітей - одного за другим синів Грицька та Миколу, і двох дочок. Сини були схожими на батька і ще з дитинства задивлялися на дівчат. Але батьківського підходу до жіночок у них не було, все вони намагалися брати нахабністю та силою, і тому, вже згодом, обидва відсиділи певний строк за зґвалтування.

Після колонії Грицько та Микола працювати не хотіли, жили за рахунок матері та випадкових підробітків. Батько давно помер від горілки та побоїв. Більшість часу брати проводили на риболовлі - і їсти щось зловлять, і мати не гризе, щоб йшли працювати. У селі всі знали про їхні погані звички, тому жінки і дівчата далеко стороною їх обходили, але горе було випадковій перехожій, яку вони зловлять.

Того дня Грицько ловив рибу, а Микола пішов “у засідку” поблизу стежки, що йшла через кукурудзяне поле до села. Почувши жіночі кроки, Микола виглянув і побачив Галину, яка швидко йшла стежкою, а позаду неї нікого не було. Він вискочив із кукурудзи, схопив її впоперек, затулив рота і потягнув подалі від стежки. Вона встигла лише зойкнути. Микола знав, що Галина розлучена, жіночка тиха, тому про зґвалтування в міліцію заявляти не піде і заступитися за неї нікому. Тому діяв нахабно і сміливо. Кинувши її на землю, пригрозив ножем і почав зривати одяг. Але в цей час хтось схопив його за плечі і вдарив в обличчя. Микола обернувся і побачив розлюченого Петра, який вдруге вдарив його. Микола тримав у руці ножа, розмахнувся і вдарив. Ніж влучив прямо в серце - Петро впав, як сніп, а Галина заголосила.

Микола люто подивився на Галю: “Будеш опиратися, то й з тобою таке ж буде”, - і поволік її вглиб поля. Галина подумала про свою маленьку донечку, яка так любить матусю, тому мовчки зносила всі знущання і лише благала: “Не вбивай!” Натішившись, Микола приліг поряд, Галина тихенько відповзла, вскочила і попала просто в руки Грицька, який чатував неподалік. Нелюди знущалися над нею декілька годин, потім Грицько звернув увагу на золоті сережки з червоними камінчиками і почав знімати одну, а Микола просто зірвав другу, розірвавши вухо, і почав реготати та розмахувати ножем: “Золоту обручку з пальцем відріжу”. Галина зняла каблучки із закривавлених рук і віддала бандитам: “Все беріть, тільки не вбивайте!” Коли розвиднилося, Галина лежала нерухомо. Свідомість ледь жевріла в ній. Грицько раптом сказав, що зараз має гарно клювати риба, тому нехай вона полежить, а вони скоро повернуться. Розбійники пішли. Галина зібрала всі сили і, не розбираючи дороги, кинулася до села, до своєї домівки.

До хати Галина ледве дійшла - замордована, побита, закривавлена, лише жевріла маленька радість, що сама залишилася жива, і її маленька Софійка не стала сиротою. Поблизу хати стояла стурбована її відсутністю дружина брата і, глянувши на Галину, ледве не зомліла, заголосила і почала кликати чоловіка. Сергій швидко все зрозумів, лише спитав: “Грицько чи Микола?” Галина лише спромоглася прошепотіти: “Обидва, вони там, біля річки, рибу ловлять”, - і впала на руки братихи. Дізнавшись про такі страшні речі, ловити ґвалтівників зібралося із села чоловік п’ятнадцятеро - з вилками, кілками, ціпами. Загомоніли, якщо міліція нічого зробити не може, то ми самі з ними впораємося. Усі жінки в селі бояться цих вовкулаків.

Коли прокурор, отримавши повідомлення про вбивство і зґвалтування, приїхав у село і зайшов у сільраду, де під охороною міліції сиділи Грицько та Микола, то відразу накинувся на міліцію: “Ви що, подуріли, хто їх так побив?” Дільничний винувато опустив очі: “Ми трохи пізно приїхали, це їх так місцеві мужики пригостили, добре, що хоча б живих забрали, - і добавив пошепки, - але кажуть, що тепер ґвалтувати вже точно не будуть, мужики постаралися!” Прокурор вийшов на ганок і з напускною суворістю спитав у натовпу: “Хто це так затриманих побив?” Одразу декілька чоловік відповіло: “Вони на нас з ножами кинулися, ми мусили оборонятися, та й терпець у людей урвався!” Потім слідчий опитав людей по факту побиття Грицька і Миколи при затриманні, і виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи: “…Позаяк застосування сили було викликане озброєним опором затриманих, вчинивших особливо тяжкі злочини”, з чим прокурор погодився.

Петра ховали в містечку, де він жив. В останню путь його проводжав величезний натовп. На похорон прийшли і всі родичі Галини (сама вона лежала в лікарні). Багато добрих слів було сказано над могилою про загиблого, його героїчний вчинок. Усі вимагали суворої кари бандитам.

Галина з Софійкою часто приходять на могилу Петра і приносять квіти. Сестра Миколи і Грицька, що жила в містечку, після цих подій виїхала з родиною на батьківщину чоловіка. Вона була порядною жінкою і їй стало соромно дивитися в очі людям, які знали про страшні злочини її братів. Мати прокляла своїх синів і також виїхала з села до дочки, яка жила в Казахстані, де, як казали її родичі, померла у смутку.

На суді Грицько та Микола сиділи нищечком, боялися на людей очі підняти, все детально розповідали, але причину своєї поведінки намагалися пояснити “по-науковому” - це їм від батька передалося, у генетиці закладено. Мовляв, вони нічого зробити з цим не могли, тому вини їхньої мало і карати їх суворо немає за що. Але судді і засідателі не повірили такій “науці” і винесли суворий, проте справедливий вирок. Микола за вбивство Петра, зґвалтування і розбій був засуджений до страти, а Грицько за зґвалтування і розбій - до 15 років позбавлення волі.

Пройшло багато років, Грицько відбув покарання і приїхав у рідне село, але мужики його одразу попередили - краще їдь подалі, а то підеш на риболовлю і втопишся “ненароком”. Тому він одразу втік і більше його в селі ніхто не бачив.

Це оповідання являється художнім твором, в якому використано матеріали декількох старих кримінальних справ, тому будь-який збіг є випадковим.