Як правильно зібрати пасхальний кошик

Пасхальний кошик, з усім його наповненням, сьогодні є невід’ємним атрибутом Великодня. Разом з тим, це свого роду відображення язичницьких вірувань із задобрюванням божеств задля врожаю, достатку. Обрядові страви набули християнської символіки і вже у 15-16 столітті наїдки в українських церквах освячували.

Такий звичний сьогодні кошик, який у деяких селах західної України ще називають “кобеля”, на Закарпатті - кошик-дарник, найчастіше траплявся на Поліссі, де було розвинене лозоплетіння. На Галичині ж носили страви на освячення в хустках чи обрусах (скатертинах), бесагах (подорожніх подвійних мішках).

Традиція ж наповнення корзинки різниться в регіонах України, де край - там і звичай. Церква ж не виділяє необхідні для благословення страви.

Традиційні дві страви, які обов’язково приносять на освячення в храмі - великодній хліб (паска) та яйця. Паску випікали круглої форми, що символізувало сонце. Традиційно розміри паски залежали від статку господаря.

Перед великодньою трапезою господар надрізав освячену паску із трьох боків - на честь Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, тоді вже розділяв на шматки, які роздавав членам сім’ї.

Неодмінно поруч із паскою в кошику були і яйця (писанки, крашанки, крапанки, дряпанки тощо).

Нічого освяченого не можна викидати. Так, шкарлупу від яєць кидали на воду примовляючи: “Нехай і рахмани знають, що у нас Великдень”. Іноді закопували під яблуню, щоб добре родила. На Галичині кидали на стріху (на дах) чи закопували на чотирьох кутах поля задля врожаю та захисту від нечистої сили.

Розписували писанки у Страсну П’ятницю, і вважалося, що таке яйце не псується. Порожню писанку могли нести на цвинтар, адже яйце було неживе. Та й втрачалася символіка писанки.

М’ясні ж страви відсилають до старозавітної Пасхи: на це свято їли жертовне ягня на згадку про те, як Господь звелів заколоти ягня і кров’ю помастити одвірки, щоб Ангел гніву Господнього оминув оселі обраного народу. Ягня - це праобраз Ісуса Христа, який своєю кров’ю врятував всіх людей від влади смерті. Це жертва Ісуса Христа, якого Іван Хреститель називає Агнцем Божим, що приймає на себе гріхи світу.

На Галичині клали буджену (копчену) ковбасу, шинку. У центральній Україні більш поширеними були запечені м’ясо, ковбаски, солене сало. Сир та масло символізували жертовність і ніжність Бога, до якого потрібно стреміти, як дитина до материнського молока. На Галичині освяченим маслом натирали голову, щоб не боліла.

Корінець хрону, який особливо поширений на західній Україні, відсилає нас до Старого Завіту. Під час Пасхи євреї повинні були їсти страви із гіркими приправами, щоб згадувати про гіркоту рабства у Єгипті. До того ж хрін символізує міцність та незламність людського духу після прийняття таїнства Сповіді. Існує легенда, за якою Христа намагалися отруїти корінням хрону, вважаючи його через гіркоту смертоносним. Проте ця рослина, як природний антисептик, навпаки, корисна та сприяє травленню.

Сіль святили обов’язково. Вона символізує якість зв’язку між Богом та людьми, яким потрібно берегти чистоту серця, щоб наслідувати Христа. До того ж, її вважали оберегом. Адже і в хату приходили із хлібом-сіллю, і в дорогу брали з собою дрібку солі. Дитину новонароджену посипали сіллю, щоб лихе не бралося (на Лемківщині), посипали також корову, яка мала отелитись. Обов’язково прикрашали кошик вічнозеленою рослиною. На центральні Україні, а також на Стрийщині, - переважно барвінком. На Львівщині та Бойківщині - самшитом.

Що ж стосується вина, то священики не заохочують його приносити до храму, хоч воно має чітку визначену біблійну символіку. Христос називає себе виноградною лозою, а своїх учеників - віттям. Як віття без виноградної лози не може приносити саме собою плоду, так і люди, які не будуть поєднані із Ісусом Христом не можуть приносити духовних плодів. Вино використовується в найголовнішому таїнстві церкви - Євхаристії, під час Причастя.

Потрібно розуміти, що скоромні наїдки, які приносять на Великдень, благословляються на споживання після Великого посту. Молитви ж на благословення вина немає.