Антін Нивинський та Галина Журба

Імена Антіна Нивинського та Галини Журби часто з’являються на сторінках волинської та галицької періодики 20­30­х років. Тодішні українці знали їх як родину активних просвітян і талановитих письменників. Нинішнім читачам ці імена невідомі, бо все, що написано ними, було під забороною.

Народився Антін Нивинський (літературний псевдонім ­ Антін Чекмановський) 3 серпня 1890 р. у селі Тинному біля Рівного (нині околиця Рівного). Батько ­ урядовець, мати ­ із роду священиків Чекмановських. Навчався у Рівненській гімназії. Під час Першої світової війни побував на фронті. На початку 1917 року повернувся до Рівного і поринув у національно­політичну діяльність.

Навесні 1925 року Антін Нивинський з дружиною Галиною Журбою переїздять з Рівного до Здолбунова. Саме у Здолбунові вони відновили діяльність “Просвіти” і співпрацювали з місцевою книгарнею “Відбудова”. Тоді вони розповсюд­жували українські часописи, книги, створювали бібліотеки, читальні.

Найповажніший рівненський краєзнавець минулого століття Григорій Дем’янчук у своїй книзі дослідницьких нарисів “Воскреслі для життя” (Рівне: Оріана. ­ 1998 р.) писав: “... На основі знайдених архівних документів можна передусім більше сказати про його просвітянську і політичну діяльність та умови життя в Рівному і Здолбунові. Був одним з членів­засновників “Просвіти” в Рівному у жовтні 1917 року (про це дізнаємося з поліційних донесень та його статті в “Українській Громаді” (Луцьк, 1927, ч.18). Мав стосунки з ініціатором створення “Просвіти”, головою повітової земської управи Федором Сумневичем, із сенатором Олександром Карпинським ­ головою ради “Просвіти”, Миколою Литвицьким (літературний псевдонім “Бурлака”) ­ віце­міністром внутрішніх справ УНР у 1920­1921 рр. На початку 20­их років весь час проживав у Рівному, з квітня 1924 року на деякий час переїжджає до Луцька, де працює в газеті “Громада”.

Перший арешт стався в жовтні 1923 р., другий ­ у квітні 1925 р., третій ­ у лютому 1927 р., четвертий ­ у березні 1928 року. Звинувачувався в антидержавній діяльності: спочатку ­ в “комуністичній” (доказом були деякі “червоні” видання, виявлені при обшуку), потім ­ в українській націоналістичній. У протоколах допитів та інших документах слідства зафіксовано багато фактів, які конкретизують життєпис А. Нивинського, надрукований Галиною Журбою. На слідстві 1925 року, де йому інкримінували “поширення комуністичної літератури”, один із свідків переконав прокуратуру, що А. Нивинський ­ “український націоналіст, хоч мав деякі книжки комуністичного змісту”. Сам звинувачений зізнався: “До комуністичної партії не належу, комуністичної літератури не розповсюджував, ніяких політичних зібрань не організовував, належу до Української соціалістично­радикальної партії і, як голова “Просвіти” в Здолбунівському районі, працював на культурно­освітній ниві”. Галина Журба, яка теж “проходила” в цій кримінальній справі, свідчила: “Політикою не займаюсь. У 1924 році, як письменниця, одержала від Нивинського, який був тоді редактором газети “Громада” в Луцьку, один номер радянського журналу “Червоний шлях” та один екземпляр американського комуністичного часопису з метою написання “Літературної хронічки” для “Громади”.

Наведемо ще кілька рядків з поліційних спостережень: “З Луцька приїжджає (у Рівне) рідко, зустрічається з Козубом, Кентржинським, Остапчуком (діячі рівненської “Просвіти”. ­ Авт.) і того ж дня виїжджає... Переніс свою активність до Луцька”. Поліційні “слідопити”, називаючи його “організатором повстанських боївок”, скаржаться начальству, що він “досконало конспірується”.

Дружина Антіна Нивинського – Галина Журба (Гелена Маврикіївна Домбровська) народилася 11 січня 1888 року в містечку Соболівці Гайсинського повіту на Поділлі. У 1911 році виїжджає до Києва, де проживає до 1920 року. Друкується у газетi “Нова Рада” та в “Київській газеті”. У 1917 році працює перекладачем у секретаріаті польських справ при Центральній Раді. 1920 року виїздить з Києва до Варшави, далі – до Рівного. У Рівному працює сестрою милосердя в шпиталі, пізніше ­ бібліотекарем. У “Просвіті”, яку заснував Нивинський, була громадською бібліотекаркою. Одночасно читає лекції про історію українського народу та про природу рідного краю. У статті “З’ясування позицій”, надрукованій газетою­одноднівкою “Боротьба”, яка була випущена в Рівному 22 січня 1922 р. і конфіскована та заборонена, Галина Журба писала: “Мета наша ­ в думку нашого працю­ючого народу глибоко вкоренити почуття національної гідності, незалежності, самородності й віри у свої власні сили, і в цих засадах виховувати український нарід... Бо нічого не вартий той нарід, який культурно слабий, а політично не організований”.

Найкращими творами письменниці можна вважати повісті “Зорі світ заповідають…” та “Революція йде…”, опубліковані в 1930­их рр. в “Українській бібліотеці”, яку видавав Іван Тиктор. На той час вони вийшли чималими накладами ­ 5 тисяч примірників. Твори отримали схвальні відгуки. А про Г. Журбу в Західній Україні почали говорити як про одну з найталановитіших тогочасних українських письменниць. Але перевидань своїх повістей вона так і не дочекалася.