РЕЦЕПТОРИ КЛІТИН “НЕ ЧУЮТЬ” СИГНАЛУ ІНСУЛІНУ

Але, хоч яка була б першопричина виникнення діабету, в організмі при цьому уповільнюється перетворення цукру, який надходить із їжею і міститься в крові, на тваринний крохмаль глікоген, що відкладається в м’язах і печінці. Збільшення вмісту цукру в крові супроводжується посиленим виведенням його із сечею. Виділення великих кількостей рідини з організму спричинює зневоднення тканин, у хворих виникає спрага; замість належних за нормою 1,5-2 літрів рідини на добу, вони випивають до 8-10 літрів. Відповідно збільшується й кількість сечі, тобто розвивається зачароване замкнуте коло. Поряд із підвищеною спрагою зростає загальна слабкість, з’являються шкірна сверблячка, сухість у роті. У міру розвитку діабету, як уже говорилося, порушуються не тільки вуглеводний, але й жировий та білковий обмін. Унаслідок цього у хворих на цукровий діабет знижується опірність до багатьох, у тому числі й інфекційних, захворювань, у них важче й довше перебігають інші недуги. Справжній дефіцит інсуліну або порушене сприйняття його клітинами сповільнюють не тільки перетворення цукру на глікоген, а й згоряння глюкози в тканинах. Тому організму, як енергетичний матеріал, доводиться використовувати жир. Відбувається інтенсивний вихід жирних кислот із жирових депо й активне їх розщеплення, що своєю чергою призводить до накопичення в крові так званих кетонових тіл: ацетону, ацетооцтової і бета-оксимасляної кислот. Підвищений вміст кетонових тіл у крові спричиняє отруєння організму й насамперед центральної нервової системи, а це сприяє розвитку тяжкого ускладнення діабету - діабетичної коми. У пацієнта порушуються життєво важливі функції, у тому числі кровообіг і дихання, і, якщо вчасно не вжити заходів, він може загинути.

(Продовження. Початок у попередньому номері)