Фан-зона в Рівному або як не потрібно вболівати

Я ­ звичайний вболівальник, для якого футбол ­ це не просто гра, а дещо більше. Саме тому й пишу до вашої газети, адже бачу у вашому виданні своїх однодумців. Дуже добре, що у Рівному організовуються фан­зони, адже футбол ­ гра мільйонів, яка об’єднує людей. Проте, побувавши у рівненській фан­зоні, задумався: а чи потрібна вона такою, яка вона є сьогодні? Чи всі, власне, приходять туди насолоджуватися футболом?

Як кажуть, у кожній бочці меду є ложка дьогтю. Цей вислів цілком підходить для характеристики того, що сталося цього разу.

Місця біля сцени, яку всі у Рівному називають “Зеленка”, були заповнені майже повністю. Бажаючих переглянути гру було достатньо, і це добре. Але була серед вболівальників група “справжніх” фанатів, які зайняли центральні місця на перших двох лавках. Ось на їхній поведінці і хотілося б зупинитися окремо.

Протягом матчу ці горе­вболівальники постійно заважали іншим. Якщо вже хочете стрибати, то стрибайте, але тоді займайте місця позаду і не заважайте своєю поведінкою іншим. А так присутні постійно жалілися, що за силуетами псевдо­вболівальників складно дивитися футбол. Здивувала і поведінка так званих “справжніх” фанів, які вигукували: “Хто не скаче, той єврей або москаль”. Це що за підтримка української команди? Виходить, вони ­ українці, а ті, хто з ними не стрибає, ­ ні? А чого варті заклики: “Бандера, Шухевич ­ наші герої!” Ніхто не сперечається, але яке відношення вони мають до футболу, і невже лише цим можна підкреслити свій патріотизм. Проте, більш ніж упевнений, що жодний із них навіть не знає ні ким були Бандера і Шухевич, ні те, за що вони боролися, та й, напевно, взагалі нічого про них не знають. Невпевнений також, що більшість з них наз­ве дату народження Бандери чи Шухевича? Завдяки таким горе­фанам, враження від відвідин фан­зони склалося досить негативне, і таким воно було, мабуть, не лише в мене, адже через таких псевдо­вболівальників так і не вдалося насолодитися грою улюбленої команди, і емоції, які повинні були б бути лише позитивними, адже наші перемогли, такими аж ніяк не були, вечір зіпсований і навряд чи виникне після цього бажання знову відвідати фан­зону.

Звичайно, все мною написане ­ це суб’єктивний погляд, на який кожний має право. Проте все­таки хочеться звернутися до “справжніх” фанатів: подивіться, як уболівають в інших країнах, і зробіть правильні висновки. Адже під час матчу Україна­Ізраїль склалося таке враження, що підлітки просто напилися пива чи ще чогось і, щоб кудись подіти енергію, прийшли у фан­зону парку “Шевченка”, а сам футбол їм абсолютно не потрібний. А ось тим, хто справді душею і серцем любить цю гру і по­справжньому вболіває за національну команду, через ваші витребеньки так і не вдалося насолодитися перемогою нашої збірної...