№204 від 08.09.2005p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Позиція
Адміністративно-територіальна реформа є складовою частиною загально-реформаторського курсу нашої держави, який втілюється в Україні різними Президентами та різними Урядами протягом останніх 13 років. Сама ідея проведення певних змін в управлінні державою на місцевому рівні заслуговує на увагу.
Такі підходи, як дотримання принципу повсюдності місцевого самоврядування та чітке розмежування територій громад, визначення компетенції адміністративно-територіальної одиниці відповідного рівня, а також чіткий розподіл повноважень між рівнями місцевого самоврядування (це означає, що за кожним рівнем місцевого самоврядування закріплюватиметься відповідний перелік послуг, за надання яких відповідатимуть органи саме цього рівня) мають бути з часом втіленими в життя.
Але, разом з тим, в ході публічного обговорення адмінреформи суспільству нав’язуються певні тези або ідеї, які є наївними, ілюзорними й такими, що викривлюють дійсність.
Узяти, наприклад, твердження про те, що існуюча система на сьогодні є основним ступором для проведення ефективних соціально-економічних перетворень, що централізація влади на певному етапі призводить до неефективності та навіть недієздатності системи державного управління.
Ми, партія “Третя сила”, вважаємо, що відсутність політичної волі, засобів та механізмів її донесення до людини є насправді перепоною на шляху розвитку держави.
Ідеологи реформи стверджують, що наділення представницької влади на місцях широким колом повноважень забезпечить реалізацію принципу “чим більше повноважень, тим більша відповідальність”, що сприятиме ніби-то прозорості процесу прийняття рішень на місцях. Це також є утопією, оскільки певні повноваження в органів місцевого самоврядування насправді відбираються, а крім того, відчужена від процесу прийняття рішень громада автоматично позбавляється можливості контролю за своєю ж місцевою владою, а та, автоматично, не стає відповідальнішою. І ми це добре знаємо не з підручників, а з власного досвіду.
“Добровільні” агітатори реформи кажуть про те, що на сьогодні місцеві державні адміністрації (районні та обласні) апріорі не здатні повною мірою представляти інтереси місцевих громад. То є неправда, бо існуючі державні адміністрації є підзвітними та відповідальними перед районними та обласними радами в частині питань місцевого розвитку. Але ми маємо запитати, які ж інтереси представлятимуть реформовані районні та обласні ради після політичної реформи, - в умовах, коли вибори до них відбуватимуться за партійними списками? Відповідь одна: тільки інтереси партій, партій, а не громад. От вам ще один приклад такої напівправди.
Як відомо, сутність будь-якого процесу розкривається не в гаслах, а в деталях, таких, як супутні адміністративно-територіальній реформі фінансова, бюджетна, податкова та інші реформи, які й викреслять справжнє обличчя запропонованих змін, - навіть іще не розроблені, та не апробовані, навіть на рівні експерименту.
Крім того, розробити чіткі критерії оптимізації районного поділу України з урахуванням географічних, історичних та інших чинників, на нашу думку, взагалі проблематично.
Відповідно до логіки законопроекту повноваження органів місцевого самоврядування не збільшуватимуться, як нас запевняють, а зменшуватимуться. Такі важливі повноваження, як прийняття в експлуатацію завершених будівельних об’єктів, ведення містобудівного кадастру населених пунктів; здійснення контролю за надійністю й безпечністю будинків і споруд, а також за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, а також реєстрація суб’єктів права власності на землю, організація і ведення земельно-кадастрової документації, - будуть проводитися не в містах, а на рівні районів. Такі повноваження місцевого самоврядування, як здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів та забезпечення охорони пам’яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання, - будуть забрані та передані в облдержадміністрації.
Натомість, забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, сімей загиблих та інші делеговані повноваження перейдуть до органів місцевого самоврядування.
Не відповідає запропонована реформа і на такі питання: а хто ж буде контролювати роботу шкіл та лікарень після того, як вони будуть передані у власність громад? Ми вже маємо гіркий досвід того, як така ланка первинної медицини, як фельдшерсько-акушерські пункти, фактично залишилася без будь-якого контролю. Вже сьогодні медична галузь є розпорошеною та деякою мірою некерованою. Завтра теж саме буде з освітою. І хто тоді відповідатиме перед людиною за якість навчання та лікування її дітей? Чи цієї безвідповідальності, що “закладена” адміністративно-територіальною реформою, прагнуть люди?
А що буде з малими містами, де переважно проживають українці? З міст обласного значення вони перетворяться на звичайні поселення? Чи спитали людей: а чи хочуть вони цього? Чи, як і було при Кучмі, за людей вже все вирішили? А де, в яких кабінетах розмістити в селах нових чиновників, яких вже буде не три, як зараз у сільраді, а 12 у новій громаді? Хто, де, на яких курсах навчатиме ту нову чиновницьку братію працювати, хто її контролюватиме - ту нову місцеву бюрократію? Адже, коли кажуть “контролюватиме громада”, то значить, насправді, ніхто? За які кошти утримуватимуть армію нових чиновників? Чому саме моє село буде належати до нової громади, а не до старої сільради? Чому саме мій район має бути ліквідованим? Чи буде мені краще від того всього? Чи це мені зараз потрібно? Ці запитання зараз можна почути від людей. Відповіді на них поки що немає. Люди ще пам’ятають гіркий досвід подібної реформи, яка вже була в Україні в 1961-1963 рр.
Деякі зарозумілі політики та кабінетні вчені кажуть, що в нас якийсь недолугий народ, мовляв, ми хочемо для них щастя, а вони не розуміють, та ще й пручаються. Але на запитання, скільки ж коштуватиме суспільству така реформа, скромно відповідають: близько 20-ти мільярдів гривень. Але подібна реформа в Польщі обійшлася у 20 мільярдів євро! А ця країна - на третину менша за Україну. Чи готова Україна заплатити відразу майже півтора річних бюджети за цю реформу? Чи готова Україна на 500 днів розпустити армію, чиновників, лікарів, вчителів, депутатів, міліціонерів, міністрів, пожежників, не кажучи вже про самих “реформаторів”? Чи, можливо, треба зайнятися корисними для людей і для держави справами? А, можливо, увагу нашого суспільства навмисне відволікають від більш важливих питань?
Партія “Третя сила”, відповідно до принципу об’єктивності та конструктивності у питанні впровадження змін на місцевому рівні, переконана: необхідно дотримуватися принципу повсюдності місцевого самоврядування та чіткого розмежування територій громад, чіткого розподілу повноважень між рівнями місцевого самоврядування. Ми підтримуємо необхідність створення виконавчих органів районних та обласних рад відповідно до Європейської Хартії місцевого самоврядування. Але тактика впровадження цих змін має бути пристосованою до неквапливої та розсудливої, мудрої та обачної ментальності українців, а не проводитися на західний манер та ще й поспіхом.
Робочі групи, створені вже на першому етапі в областях, мають залучити соціологів до вивчення питання взаємодії мешканців різних сіл, їх сприйняття одне одним. Адже є маса прихованих конфліктів на місцевому рівні, про які не завжди знає навіть районне начальство. На цьому етапі необхідно також створити карту існуючих сільрад та земель, що обробляються мешканцями сільрад і господарствами, “приписаними” до цих сільрад. Далі, відповідно до соціологічних даних, необхідно зробити моделювання територій майбутніх громад, провести сходи сіл та селищ, громадські слухання, а вже після цього, відповідно до діючого законодавства, внести на розгляд відповідної ради пропозиції щодо питань адміністративно-територіального устрою. У разі схвалення запропонованих змін треба відкоригувати картографічні матеріали щодо території, на яку поширюватиметься юрисдикція громади. Це потрібно зробити у всій країні. Для цього має проводитися не так зване громадське обговорення, а широка громадянська кампанія з відповідним державним фінансуванням.
Після того, як отримуємо нову карту територіального поділу України між громадами, на підставі громадської кампанії в районах, відповідно до побажань межових громад, увійти до складу того чи іншого району та згідно з існуючою логістичною інфраструктурою (дороги, комунікації тощо), створюється карта території України в районному розрізі. Причому, райони мають бути не укрупненими, як зараз пропонується, а такими, як є, або поділеними на 2-3 частини.
Після попереднього затвердження всіма обласними радами нового територіального поділу, відповідні зміни закріплюються законодавчо. На першому етапі розв’язуються проблеми складних територіальних утворень, коли до складу міськрад входять інші міста, села, райони. На цьому етапі напрацьовуються фінансові, податкові і бюджетні моделі взаємовідносин на рівні : громада - район - регіон та, відповідно, законодавство. Цей етап може зайняти більше одного року.
На другому етапі, коли конфлікти стосовно підпорядкованості будуть вичерпаними і людський емоційний фактор втратить силу, слід запроваджувати адміністративну реформу, не сподіваючись на всемогутність місцевого самоврядування. На цьому етапі слід зберегти державний контроль за роботою місцевих чиновників, вводячи інструменти контролю громади над місцевою владою, яких поки що немає. Цей перехідний етап може зайняти до двох років, - враховуючи підвищення кваліфікації місцевих чиновників, налагодження фінансової самостійності та самодостатності громад, районів та регіонів.
На цьому етапі мають змінитися функції місцевих держадміністрації. Частина повноважень (і штатів) перейде до виконкомів районних і обласних рад. Мобілізаційна робота, координація роботи організацій та установ під час надзвичайних ситуацій, організації навчальних та спеціальних військових зборів, забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації, контроль за дотриманням прав та свобод громадян та інші специфічні функції загальнодержавного значення – все це мають виконувати місцеві державні адміністрації. На цьому етапі має змінитися і територіальна дислокація правоохоронних структур та регіональних представництв центральних органів виконавчої влади.
На третьому етапі райдержадміністрації трансформуються у відділи облдержадміністрації в питаннях проведення прийому громадян та взаємодії з правоохоронними структурами на місцях. Це буде тривати не менше одного року.
Ось таке бачення механізму проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні висловлює партія “Третя сила”. Партія усвідомлює, що в Україні необхідно провести величезну роботу, аби чергова реформа не зашкодила людині й суспільству.
08.09.2005 | Василь ГАВРИЛЮК, голова партії “Третя сила”, народний депутат України |
Рівне-Ракурс №10 від 08.09.2005p. На головну сторінку |