№246 від 29.06.2006p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#З перших уст
Відверта розмова “про життя” з обраним нещодавно головою обласної ради Олександром Данильчуком редакцією “РР” була запланована тиждень тому. Навмисне не поспішали “розписувати” про нього одразу після виборів: хотілося, щоб показав людям, як уміє працювати. Остання прес-конференція, що відбулася минулого вівторка, підтвердила: справді, Данильчук круто взявся наводити лад у регіоні.
Взяти, для прикладу, геть заплутану ситуацію з переобтяженими багатомільйонними боргами теплопостачальними підприємствами (“Комунеергія” та “Теплотранссервіс”), котрі на останній сесії облради було вирішено реорганізувати і потім повернути місту Рівному. Данильчук повідомив журналістам про те, що він щойно повернувся з Києва, де домовився про участь у цій роботі з в.о. директора НАК “Нафтогаз України” Ярославом Диковицьким. Голова облради не приховував оптимізму: незважаючи на всі складнощі, рівняни будуть узимку із газом!..
Втім, охочих до сенсації журналістів найбільше цікавило інше. А саме: скандал, який виник минулої неділі на Козацьких могилах, де відзначали чергову річницю на полі Берестецької битви. Несподівано для всіх саме Олександр Данильчук опинився в його епіцентрі. На тій же таки прес-конференції представник газети “Волинь” висунув звинувачення про те, що герой цих рядків кілька разів ударив екс-голову облдержадміністрації і чинного голову Рівненської обласної організації УНП Василя Червонія, коли той домагався мікрофона і трибуни. Данильчук, у минулому майстер спорту СРСР, за словом у кишеню не поліз:
- Якби я його дійсно вдарив, то він би на сцену й не піднявся. А так, я його просто відштовхнув. Тому що є протокол заходу, є затверджений сценарій. Напередодні, та й безпосередньо перед початком мітингу жоден представник УНП чи якоїсь іншої партії не звертався до оргкомітету із заявою про виступ. Тут інше. Як у тій приказці, що гарними справами прославитися не можна.
Швидко опанувавши себе, він продовжив:
- Вже минуло два місяці після виборів. Позаду залишилася боротьба за голоси виборців. Тепер настав час працювати. Тим більше, що у нас для цього є все: своя незалежна держава, із гербом та прапором є свій Основний Закон, річницю прийняття якого ми відзначаємо, є люди роботящі, є розум і розуміння того, що Україні потрібна наша праця. Не треба сьогодні повертати 1991-й рік!.. І ще. Полеглих не поминають штурмом.
А на запитання, чому не підготував свій коментар щодо означених подій відразу ж, - як це зробили прибічники Червонія, - Данильчук відказав:
- Ми не готуємо заяв наперед, а займаємося конструктивною роботою. У нього ж усе було заготовлено: і люди розставлені з мегафонами, і заяви відповідні для преси написані.
* * *
- Олександре Юрійовичу, - звертаюся до Данильчука вже в особистій розмові, - скажіть, будь ласка, ви - добра людина?
- Коли на твоїх очах має місце хамство, - жоден не стерпить. А так, звісно ж, я не є конфліктним, швидше - навпаки. Не повірите, але я, працюючи в різних структурах, за все своє життя звільнив з роботи лише двох чоловік. І то часом жалкую про це. І тут, у обласній раді, не займався “чистками”, а став працювати з тим колективом, який є.
- Одразу після обрання вас на посаду голови облради про вас заговорили. Одні казали, що “цей наведе лад у області”, інші звинувачували у різних гріхах: одну дружбу з одіозним Ігорем Бакаєм узяти!..
- Як не перепишеш історію, так і не викинеш сторінок із своєї біографії. Було б непорядно відмовлятися від того, що в роки юності з Ігорем Бакаєм ми навчалися у Березнівському лісному технікумі (тепер це коледж), займалися спортом.
- Якщо повернутися в далеке минуле, у дні вашого дитинства в селі Зірне Березнівського району: ким ви тоді хотіли стати?
- Великим спортсменом. Я й досяг немало: став майстром спорту СРСР. А от Олімпійські ігри не виграв. Просто запізно почав займатися - аж у дев’ятому класі. Але ці заняття - моїм видом спорту є вільна боротьба - дали мені найголовніше: навчили боротися. Тобто, добиватися перемоги і гідно приймати поразки: падаючи, підніматися знову і знову. Адже ми в житті не завжди перемагаємо.
- А що ви вважаєте своєю найбільшою перемогою?
- Те, що маю чудову сім’ю, - це мій надійний тил. Дружина моя займається бізнесом, тепер і мене годує (сміється - авт.). Старший син Дмитро - студент юридичного факультету Київського національ-ного університету імені Т.Г.Шевченка, донька Яна щойно закінчила коледж у Кембріджі, в Англії залишитися не захотіла, зараз готується до вступних іспитів у Київський університет дизайну, найменший синочок - школяр. Треба розуміти, що жодна посада довічною не буває. І ніякі гроші не дають повного щастя. Задоволення приносить робота, - справжня, така, що на результат.
- За професією ви…
- Лісівник. Коли в складі збірної України потрапив у столицю, обрав навчання у сільськогосподарській академії, на факультеті лісового господарства. Пригадую, як працював у республіканському дослідному господарстві квіткових і декоративних рослин, потім - в Асоціації зеленого господарства, до складу якої входили 53 підприємства. Які це були роки!.. Я відповідав за зовнішньо-економічні зв’язки. Ми озеленяли Бельгію, Італію, Японію, - та мало не вся Європа везла до себе наші декоративні чагарники і квіти. Не те, що зараз…
- Ви залишили в Києві власний бізнес, а ще раніше - обіймали досить високі посади у різних структурах. Не боїтеся втратити те, що вже маєте?
- Коли на початку дев’яностих я покинув ще благополучну державну структуру і поринув у власний бізнес, також було страшно. Але життя показало, що вчинив вірно.
- Жителі північних районів області і дотепер згадують, як добросовісно, будучи в 1998-2002 роках народним депутатом,
ви ставилися до своїх обов’язків…
- Насправді, я не надто рвався знову звалити на себе обов’язки депутата. Балотувався, звісно, маючи певні амбіції. Адже було дуже важко працювати ті чотири роки… Я ж звик, давши слово, виконувати його. Коли приїжджав на Рівненщину проводити прийом громадян, щоразу приходило по триста чоловік. Знаючи, де тоді був розташований мій офіс у Києві, й там постійно стояли черги людей. Підсобляв і в навчанні дітей, і у лікуванні, ремонті шкіл, лікарень, придбанні медикаментів, обладнання, газифікації”. Разом з тим, за ці два місяці, що біля керма, закрутив немало справ, вагомих для області. Фактично, заявив цим, що обласна рада нового скликання відповідальність за стан справ на Рівненщині взяла на себе. У той час, як у столиці депутати “шукали консенсус”, у нашому ж “парламенті” вдалося без особливих проблем сформувати конструктивну, націлену на вирішення невідкладних проблем регіону, більшість (маю на увазі СПУ, БЮТ, “Наша Україна”).
- Олександре Юрійовичу, то що ж, усе-таки, для вас означає посада голови облради, - після стількох років у столиці?
- Раз мені люди довірили її, я постараюся цю довіру виправдати. У співпраці з виконавчою владою, за підтримки депутатського корпусу, маю надію, нам удасться підняти свою область на вищий щабель - як у економічному, так і соціальному плані. А для того, щоб жодна ініціатива, жодна ідея не зосталася поза увагою, при голові обласної ради створено Координаційно-консультативну раду з питань місцевого самоврядування, до складу якої увійшли голови районних, міських рад, по одному представнику від кожного району з числа сільських, селищних, міських (міст районного значення) голів.
- Ви балотувалися від БЮТу. Але ж посада голови облради не є політичною…
- Так. Моє завдання - знаходити спільну мову з усіма партіями, не надаючи при цьому переваги жодній. Так і намагаюся чинити. В тому числі й тоді, коли порушуються так звані політичні питання, як це було в питанні з державною мовою. Я підтримав запит фракції УНП про звернення до Президента щодо ставлення до української мови в країні. Тому що є Закон, і жодні політичні спекуляції тут недоречні. З іншого боку, мають пройти роки, щоб наша мова себе по-справжньому утвердила. Адже ми виросли у двомовній країні, одружувалися, виходили заміж, - у нас все змішалося. І постановою чи розпорядженням проблему мови не вирішиш.
- Давайте повернемося до нинішніх ваших обов’язків. То як же, по-вашому, має розвиватися область?
- На першому місці я б поставив розвиток села, де проживає більша частина населення області. Власне, робота вже пішла: на останній сесії ми внесли зміни до бюджету, збільшивши його на 11 мільйонів гривень, з тим, щоб скерувати ці кошти (їх має надати Кабмін) на продовження будівництва газопроводів, у першу чергу - в сільській місцевості. Перший транш із цих грошей у область вже надійшов. А ще ж треба подбати про дороги, про сільську медицину, впорядкувати комунальне господарство, - словом, створити для людей таке життя, щоб вони не поспішали в місто чи десь на заробітки, а залишалися вдома, працювати на користь своєї батьківщини.
Другий пріоритет - це розвиток виробництва, малого і середнього бізнесу, залучення інвестицій у економіку. Для порівняння: якщо в Україні на одну особу освоєно майже дві тисячі гривень інвестицій в основний капітал, то на Рівненщині - трохи більше тисячі. Звідси й відставання у нових технологіях, конкурентноздатності товарів, створенні робочих місць, фінансових надходженнях.
І третє - це спроможність місцевих бюджетів забезпечувати найнеобхідніші видатки. Адже зараз на одну гривню, що потрапляє до місцевого бюджету, в нас майже дві гривні видатків. Відтак, треба значно розширити базу оподаткування і підняти відповідальність господарюючих суб’єктів.
- Враховуючи особливості нової виборчої системи, в обласній раді райони Рівненщини представлені дуже нерівномірно. До кого ж звертатися виборцям?
- У фракції БЮТ, наприклад, за кожним із районів закріплений депутат, який і опікуватиметься проблемами тієї чи іншої території, турботами її жителів, а про виконану роботу звітуватиме перед політрадою. Я закріплений за найвіддаленішим Зарічненським районом. Хоча працюватиму, звичайно ж, на інтереси всієї області. На моє переконання, люди можуть не знати, хто в них голова облради чи адмінстрації, але вони мають бути впевнені, що влада чесно виконує покладені на неї обов’язки, дбає про них.
- На вашу думку, Україна - багата країна чи бідна?
- Багата - на людей роботящих, на можливості, на ресурси. Але й бідна, - якщо подивитися на рівень ВВП на душу населення. Взяти, для прикладу, ситуацію з газом, - з липня, як відомо, він суттєво подорожчає. Але ж газ коштував копійки, коли в людей пенсія була 53 гривні!.. Життя диктує таку ціну. Нам же треба навчитися економити, берегти те, що маємо. Ставити більш економні котли, опалювати за потребою. І фактичні витрати, повірте, не надто й виростуть.
- Олександре Юрійовичу, було дуже приємно бачити вас у числі гостей на нашому святі з нагоди підведення підсумків конкурсу “Я просто Жінка”. Відверто, ви мене вразили: невимушений, розкутий, дотепний…
- А як же нині без почуття гумору? Я навчився правильно ставитися до жартів, ніколи не ображатися, навіть із будь-якої ситуації вийду за допомогою жарту. Будемо посміхатися, радіти життю, то й життя удасться, чи не так?..
29.06.2006 | Розмову вела Катерина КОНЄВА |
Рівне-Ракурс №10 від 29.06.2006p. На головну сторінку |