Королева детективу

Народилася Агата Крісті 15 вересня 1890 року і отримала справжнє вікторіанське виховання, яке передбачало навчання дівчаток веденню господарства, танцям, музиці і мінімальній грамотності, щоб зрозуміти при необхідності суть якого­небудь документа або написати відповідь прихильнику.

Агата так і не навчилася писати без помилок ­ спочатку це було неважливо, а потім стежити за орфографією і пунктуацією стали коректори. Няня навчила читати маленьку Агату, коли тій було 4 роки. Мама була незадоволена. Жінка старого гарту, вона була впевнена, що вміння читати до 8 років абсолютно зайве. Але Агаті так не здавалося, і вона пішла з головою в “Алісу в країні чудес”. З Агати не вийшла ні піаністка, ні оперна співачка ­ дівчинка була така сором’язлива, що ледь не падала від втрати свідомості на сцені, а ось фантазувати і втілювати свої фантазії на папері в тиші парку або бібліотеки їй було цілком під силу. Перші оповідання юної Агати Міллер, щоправда, під чоловічим псевдонімом, побачили світ, коли дівчина працювала медсестрою і помічницею фармацевта в роки Першої світової війни. Агата була вражена появою в її житті блакитноокого пілота на ім’я Арчібальд Крісті. Хлопець виявився не промах, і через три дні знайомства зробив пропозицію руки і серця Агаті. Його не бентежило, що вона вже заручена з іншим. Арчібальд кинувся на приступ серця своєї коханої і з нальоту примудрився отримати згоду. Здається, що дівчина просто розгубилася від женихівського напору.

Коли Арчібальду, як героєві, дали триденну відпустку, хлопець примчав до нареченої і негайно повів одружуватися. Здається вельми дивним, що Арчібальд, як гаряче люблячий молодий чоловік, виявився в числі небагатьох людей, яких абсолютно не цікавили сюжети та ідеї, народжені уявою Агати. Її перший роман “Таємничі пригоди в Стайлз”, який вийшов у 1920 році, дуже сподобався публіці, але не вразив рідного чоловіка, як і все, що вона написала згодом. Вона писала свої дивовижні оповідан­ня і романи, а чоловік не питав про них через ввічливість.

1926 рік став справжнім випробуванням для Агати. Тяжко захворіла її мама, чоловік остаточно відсторонився від сімейних турбот, і жінці довелося одній нести цей тягар. Позначилася довга напруга не дуже вдалого сімейного життя ­ у Агати стали проявлятися напади амнезії. Вона забувала події, імена, плуталася у фінансових розрахунках.

Новий роман “Вбивство Род­жера Екройда” мав колосальний успіх, але Агаті було не до лаврів. Смерть мами, вимушений продаж їхнього старого будинку в містечку Стайлз лише погіршили душевний стан Агати. Справу довершив коханий чоловік: якось він прийшов рішуче налаштований, повідомив, що давно закоханий в секретарку свого партнера з гольфу і йде з сім’ї. Потім так само рішуче зібрав валізи, і тільки його й бачили.

Дивлячись услід блискучій і холодній машині, яка везла такого ж блискучого і холодного Арчібальда, Агата повернулася додому... Більше її ніхто не бачив. Автор найзаплутаніших і інтригуючих сюжетів підкинув Скотланд­Ярду голов­ну загадку: куди пропала сама Агата Крісті? Особисте життя, яке так ретельно оберігала письменниця, раптом стало надбанням гласності. Публіка і поліція відразу запідозрила невірного чоловіка у вбив­стві дружини, і їхати б йому незабаром на британський аналог Колими, якби через два тижні не з’явилася місіс Крісті. Усміхаючись, як ні в чому не бувало, Агата не стала коментувати своє зникнення. Вона просто сказала, що нічого не пам’ятає, і трималася цієї версії до кінця.

Всюдисущим сищикам вдалося з’ясувати тільки те, що Агата Крісті жила в одному з маленьких готелів, зареєструвавшись під ім’ям нової подружки чоловіка, тієї самої секретарки. Після розлучення з Арчібальдом Агата не стала міняти прізвище. Можливо, це була своєрідна помста розумної жінки невірному коханцю. На все життя, яке залишилося в героя війни, полковника і спортсмена Арчібальда Крісті, дивилися лише як на “того самого, колишнього” однієї з найвідоміших письменниць світу. А сама Агата через кілька років вийшла заміж за прекрасну людину, відомого археолога сера Макса Меллоуена. Вони стали по­справжньому щасливою парою.

Захоплення Агати, тихої і скромної дівчини з добропорядної вікторіанської сім’ї, кримінальними сюжетами чимало дивувало близьких. Сама письменниця якось розповідала, що ідеї в її голову часто приходили після зустрічі з таємничою “людиною з пістолетом”. Ще в дитинстві її мучили сни та видіння, в яких з’являвся цей персонаж з “мутно­блакитними очима”. Домашні знали: якщо Агата кричить уві сні або раптом “відключається” наяву ­ вона бачить “людину­вбивцю”. Можливо, колись хтось налякав дитину до смерті, сам того не відаючи, а можливо, саме так рвався назов­ні творчий початок. Недарма ж його часто називають “муками творчості”.

Цілком логічно було б очікувати від Агати Крісті створення якогось брутального персонажа­сищика, здатного захистити самого автора від дитячих страхів. А насправді вона придумала двох геніальних слідчих, які аж ніяк не відзначалися фізичною силою. Публіка була просто зачарована чином безглуздого чоловічка з незабутніми вусами, забавного сищика­бельгійця Еркюль Пуаро, головного героя 25­ти романів Агати Крісті. Навіть його ім’я ­ іронія: “Еркюль” ­ французький варіант імені давньогрецького героя Геркулеса. Схиблений на симетрії та “високій” кухні, він розслідує заплутані справи тільки завдяки “сірим клітинкам”, якими надзвичайно пишається. Друга persona grata ­ нешкідлива старушенція з маленького містечка Сент­Мері­Мід в рожевій шалі і вічним в’язанням в руках. Її спостережливості та вмінню робити висновки позаздрить будь­який суперагент.

Ось уже скоро століття, як міс Марпл і Еркюль Пуаро викликають теплі й ностальгічні почуття за минулими роками у мільйонів людей. Кіно, театр і телебачення не змогли залишитися байдужими до цієї пари. Досить сказати, що протягом 21 року п’єса “Мишоловка” витримала 8862 вистави. Сама Агата Крісті прожила щасливе життя поруч з улюбленими людьми і спокійно померла у своєму будинку 12 січня 1976 року.

Жінка, яка так багато разів описала смерть, до самої смерті ставилася без придиху і зайвої екзальтації. Вона не раз говорила: “Є приказка, що про мертвих треба говорити або добре, або нічого. По­моєму, це дурість. Правда зав­жди є правда. Якщо вже на те пішло, стримуватися треба, розмовляючи про живих. Їх можна образити ­ на відміну від мертвих”. А ще Агата Крісті ніколи і нікого не засуджувала і не вчила жити. “У житті кожен повинен робити свої власні помилки”, ­ любила пов­торювати вона.

Сюжеты своих детективных романов я нахожу за мытьём посуды. Это такое дурацкое занятие, что поневоле приходит мысль об убийстве.

Жизнь во время путешествия – это мечта в чистом виде.

Сплетня ­ это девятиглавая лернейская гидра, у которой взамен отрубленной вырастает две головы.

Мой муж ­ археолог, а археологи ­ это детективы прошлого.

Свобода стоит того, чтобы за нее бороться.

Привычка ­ это то, чего ты сам у себя уже не замечаешь.

Разговоры изобретены для того, чтобы мешать людям думать.

Какие минуты были самыми важными в твоей жизни, узнаешь, когда уже поздно.

В жизни каждый должен совершать свои собственные ошибки.

Археолог ­ лучший муж, который только может быть у женщины. Чем старее она становится, тем больший интерес он к ней проявляет.