“Катерина Велика” радянської епохи

На початковому етапі Катюшу Фурцеву мати поставила до верстата. На щастя, та швиденько влилася в партійні лави, і незабаром за завданням “нашого керманича” вирушила піднімати сільське господарство Курщини, де не затрималася, відбувши на комсомольсько­партійну роботу до Феодосії. Оскільки “молодим скрізь у нас дорога”, то і благословенне південне місто незабаром було змінене на Ленінград. Країна рвалася вгору, підкорювати небо, тому абсолютно в дусі часу Катя Фурцева майнула на льотні курси під Царським Селом.

А там, де літаки, обов’язково є льотчики, “сталінські соколи”. Один з таких “орлів” полонив серце Каті, і без довгих роздумів вона стала громадянською дружиною Петра Біткова. Чоловік був гарний собою, ставний і мужній, а те, що десь в Ленінграді в нього залишилася законна дружина з донькою ­ справа десята... Щасливі ж!

1941 рік. Колишня Катя виросла в Катерину Олексіївну, секретаря Фрунзенського райкому Москви. За плечима ­ інститут і Вища партійна школа ­ небагато колег­“самородків” могли похвалитися таким солідним освітнім багажем. Сімейне життя текло ні добре, ні погано: Бітков заводив мову про дитину, але вагітність не наступала. “Може, так воно і краще, ­ думала Фурцева, ­ з дитям не дуже­то попрацюєш. А тут ще й війна ... ”

Петра мобілізували, ледь грянула Друга Світова. Восени, чергуючи на даху будинку під час ворожого авіанальоту, Катерина ніяково впала, довелося звертатися до лікаря. А той приголомшив: “Десять тижнів, громадяночко!” Що робити? Чоловік на фронті, у неї партійна робота, мати, мабуть, голову відірве. Як не дивно, саме мати “дала зелене світло”, заявивши: “Нема чого навіть думати! Стільки років чекали! Невже одну дитину не піднімемо?”.

Петро на звістку про швидке батьківство відреагував прохолодно, а через чотири місяці новоспечений татусь заявив дружині, що втомився жити з її роботою, і пішов...

Коли в справах серцевих пов­ний провал, найвірніший спосіб забутися ­ з головою піти в роботу, одну крайність замінити іншою, біль заглушити втомою. Так вона і вчинила, благо, чого­чого, а клопоту в другого секретаря райкому Фурцевої вистачало. Катерина Олексіївна виправдала покладену довіру партії. Вічно в передовиках, пленуми вела жваво, говорила без папірця. А заодно освоювала правила гри в чоловічому світі. Ходи були різні: і нецензурщина, і випивка, і тривале розслаблююче застілля, і всі інші “аксесуари” чоловічого побуту. Щоб вижити і, більше того, перемогти в цій грі, їй довелося грати за “чоловічими” правилами. Звідси ­ і горілка, і варварські способи швидко привести себе в порядок. Мета виправдовувала засоби, цінного кадра примітив Микита Хрущов і переманив у свою вотчину ­ Московський міський комітет партії. Чутка, звичайно, по­своєму витлумачила підвищення Фурцевої, надавши йому вульгарно­інтимне підґрунтя. Насправді серцевий інтерес у Катерини Олексіївни був, але не до простакуватого Микити Сергійовича. А до свого підлеглого Миколи Фірюбіна, одруженого чоловіка, батька двох дітей, який любив і вмів подобатися жінкам. Він­то спочатку й уваги на Фурцеву не звернув, звичайна кругленька простачка, а її “скрутило” не на жарт. “Джульєтта” крутила любов без вишукувань, крайнощі ­ її улюб­лений метод. Тепер Катерині Олексіївні було плювати, про що шушукаються колеги, голов­не ­ вона улюблена і любить...

Фірюбін спочатку про розлучення і не думав, та Фурцева і не вимагала від нього різких рухів. І тим самим схилила на свою сторону. У 1955 році, будучи 45­річною жінкою, партійна активістка нарешті стала законною дружиною. У перший і останній раз. Що принесло їй подружжя? Безумовно, в ньому було мало тепла. За спогадами сучасників, Фірюбін був дрібною і підлою людиною, яка не могла змиритися з кар’єрною перевагою дружини. Тому й шпиняв її, не гребуючи принизити при сторонніх. Шлюб цей обтяжував всіх: Фурцева зрозуміла, що обранець виявився швидше підробкою під золотник, чоловік відчайдушно ревнував дружину до успіху, дочки, матері, ті платили тією ж монетою. Світлана відмовлялася їхати з вітчимом в одній машині, а теща люто відрізала його з усіх сімейних фото...

А самій Катерині Олексіївні відчайдушно потрібні були підтримка й розрада. Партійні бонзи продовжували підкилимні ігри, гідні Мадридського двору. В одній з таких інтриг їй довелося зіграти вирішальну роль. Справа відбувалася вже після смерті Сталіна. Фурцева тоді займала пост секретаря ЦК і за чином повинна була бути присутньою на вузькому келійному збіговиську членів Президії ЦК. Досвідчені Маленков, Каганович і Молотов зібралися, щоб звалити іншого “запеклого” ­ Микиту Хрущова. Катерина Олексіївна відразу зрозуміла, куди хилиться чаша ваг. Більшість членів Президії голосували проти Хрущова. Як же так ­ людину, яка розворушила сталінський мурашник, і раптом затоптати в болото? Можливо, вона й не програвала далекосяжні наслідки свого вчинку, просто зреагувала на явну несправедливість “страшних мужиків”. Але як допомогти? І тоді вона “захотіла вийти”. Це був хід з жіночої тактики. А замість туалету помчала до свого кабінету телефонувати тим, у чиїх силах було не дати відбутися новому перевороту. Майже істерично благала вона всесильних генералів приїхати на засідання і не допустити, щоб Микиту Сергійовича зняли з посади Першого секретаря ЦК. І вмовила. У Кремль приїхали Жуков, Ігнатов і ще ряд членів ЦК, які підтримували Хрущова. Генерали оголосили, що настільки важливі справи не можуть вирішуватися келійно, що треба все перерішити. Хрущов виявився раптом піднятий і посаджений на трон...

Чим розплатився Микита Сергійович з рятівницею? Перш ніж відповісти, згадайте, що люди люблять тих, кому зробили добро, кого облагодіяли. І ненавидять тих, хто бачив їх у хвилину слабкості, хто опинився вище, сильніше і прийшов на допомогу...

Він зламав її не відразу, дочекався зручного моменту. Йшов 1960­й рік, друга половина правління Хрущова. Багато були незадоволені його політикою, кукурузоманією, шаленим розвінчанням сталінського режиму. Звичайно, критикувати можна і потрібно, але не до фанатизму ж!

Ось Катерина Олексіївна і висловила наболіле в телефонній розмові з колегою по партії. На наступний день Хрущов зачитав їй стенограму бесіди. Зрозуміло, Хрущову потрібен був лише привід. І він дочекався слушної нагоди. “Рідний Центральний Комітет”, про який говорила Фурцева з придихом, її позбувся.

Ставши ізгоєм, Катерина Олексіївна повела себе абсолютно по­жіночому ­ порізала вени. З тим розрахунком, щоб бути вчасно врятованою. Про інцидент стало відомо в ЦК, але замість співчуття, вибачень, навіть простої людської жалості, Фурцева на свою адресу отримала насмішку. Микита Сергійович публічно заявив, що її витівка ­ звичайна психопатія, візитна картка клімаксу... Фурцева зрозуміла, що більше “жіночих пустощів” повторювати не можна.

Через місяць її призначили Міністром культури СРСР. Нехай критики скільки завгодно бризкають слиною і навішують на нашу героїню ярлики на кшталт “лідера знищеної, поневоленої культури”, давайте поглянемо фактам в обличчя. Під час її керівництва радянські молоді артисти, беручи участь у міжнародних конкурсах і фестивалях, завоювали майже сотню перших премій, ставши лідерами в світовому мистецтві. У країні налічувалося 360 тисяч бібліотек, 125 тисяч клубів і палаців культури. Де ще можна було знайти таке багатство і як виглядає воно тепер? Саме при ній нові приміщення отримали Театр оперети і Театр імені Моссовета, народився Театр на Таганці, а МХАТ очолив Олег Єфремов. Фурцева не тільки відродила Московський міжнародний кінофестиваль, домоглася установи конкурсу імені Чайковського, Міжнародного конкурсу артистів балету, стала душею будівництва стадіону в Лужниках і відкрила нові кінотеатри на окраїнах столиці, а й брала жваву участь у долях своїх підопічних. Багатьом Міністр культури допомагала, в тому числі і своїй улюблениці Галині Вишневській. Співачка не вилазила із зарубіжних гастролей, завдяки Фурцевій отримала чимало вищих нагород, була удостоєна і ордена Леніна. До речі, сама Вишневська свою благодійницю позаочі називала запойною п’яницею. Так, часом була тираном, любила широкі гуляння з розмахом, водила найтіснішу дружбу з алкоголем ­ серед “відмінників” партшколи це нерідке явище. І все у неї було всерйоз, все на повну котушку! Може, вона б рідше “цілувала стінки келиха”, якби була по­жіночому щаслива. Але чоловік, Фірюбін, болісно переживав популярність дружини. Останні два роки життя Катерина Олексіївна провела в самоті. Як завжди, рятувала робота, але, на жаль, вік і здоров’я були не на її боці.

Про події 24 жовтня 1974 року досі сперечаються. Чи є якась таємниця в її смерті? Пройшовши безліч інстанцій, можна вірити лише медичним свідченням ­ “гостра серцева недостатність”. Серце не витримало: вона ж давно металася між своїм партійним обов’язком і новим, незвичайним і прекрасним життям, яке так владно захопило її...

Що б не говорили теперішні критики, Катерині Олексіївні вдалося немислиме: в партійній ієрархії, де людина ­ не більше, ніж гвинтик величезної системи, їй вдалося бути Особистістю і Жінкою. А як назвуть ­ “Катериною Великою” або “психопаткою” ­ не важливо. Імен її наступників взагалі не пам’ятають.