Які коштовності колекціонували найбагатші жінки в СРСР

­ Я б не стала розмовляти, якщо б не стаття про спадщину моєї подруги Наталії Дурової, ­ зізналася Енгеліна ВАСИЛІВНА. ­ Я обурена тим, що Юрій Дуров хоче відняти спадщину в десятирічної дівчинки, а сам очолює дитячий театр! І як він міг заїкнутися, що у Наташі Дурової були не коштовності, а біжутерія! Та ми з Наташенькою разом їздили в Ізраїль, де добували діаманти! Нам ювеліри підбирали гарні старовинні речі. Останньої нашої поїздки вона за один раз купила прикрас на 50 000 доларів! Серед них ­ старовинний кулон Катерини за 10 000 доларів, замовила розкішне кольє, сережки, каблучку зі смарагдами та діамантами.

­ А у спадок із коштовностей що їй перейшло?

­ Колекція камей. Їх навіть брали на виставку в Ермітаж. Наташа все життя збирала антикваріат та коштовності. Багато чого їй дісталося від її чоловіка Михайла Болдумана, який успадкував скарби першої дружини, дворянки. Коли я перший раз прийшла до нього додому, то була вражена: всюди старовинні речі, незліченні багатства. Бронза, севрський фарфор, французькі мініатюри. А у Наташі були такі старовинні ікони, що хтось із Патріархії їй сказав: “Це шедеври, такі ікони не можна без охорони тримати!” Наташа, правда, могла поруч з цінними речами розмістити і ширпотреб. Я її навіть жартома в цьому докоряла.

­ І де зараз все це добро?

­ Вважаю, донька Михайла Болдумана повинна бути спадкоємицею! Зикіна любила великі камені, а Дурова – старовину.

­ Ви спілкувалися зі знаменитостями тієї епохи і знаєте, хто які коштовності бажав?

­ Зикіна, з якою спілкувалася моя подруга Наташенька Дурова, любила сучасні дорогоцінні вироби і великі камені ­ чим більше, тим краще. Купувала діаманти, величезні смарагди, сапфіри. Коштовності після війни бабусі продавали за безцінь. Люда скуповувала. Всі гроші від концертів витрачала на покупку коштовностей. У Наташеньки Дурової теж були великі сапфіри. Але я і Дурова віддавали перевагу старовині, красі виробів ручної роботи. Це вже потім стали шліфувати каміння в Свердловську на заводі. Галя Брежнєва мені завжди говорила: «Хочеш, я тобі замовлю в нас на заводі». Але я любила гарну роботу. А просто камені, ну що особливого ­ на вигляд, як чеське скло.

У Галочки Брежнєвої не було старовинних речей. Її чоловік Мілаєв, цирковий артист, купував їй коштовності. Він багато заробляв, і спекулянт був колосальний. Одного разу приїхав до Риги, скупив камені, а потім приїхав до Росії і продав. Він був комерсант ще той.

­ А Фурцева які прикраси любила?

­ З маленькими непомітними діамантиками. У радянські часи людям, що займають великі пости, не дозволялося хизуватися прикрасами. Фурцева любила золото. Елегантно одягалася, а прикрасами не шикувала так, як Галочка Брежнєва.

­ Подейкують, що Ви особисто Брежнєвій привозили з­за кордону діаманти?

­ Я їй сумки імпортні привозила, вона їх дуже любила. Взагалі Галочка ні в чому не замішана! Їй дорікали що? Нібито вона взяла бугрімовскі діаманти. Але згодом у когось на митниці знайшли їх. До речі, вона ніколи навіть не була знайома з дресирувальницею Бугримовою.

­ У Бугримової справді були гарні прикраси?

­ Були. Але ніякого відношення до Галі вони не мали. Бугримова була багата. Якось вони в компанії випивали перед Новим роком. І хлопці, коли йшли, прихопили у неї випивку, а вона заявила, що вони в неї вкрали діаманти. Тоді й піднявся скандал. Я тоді заступнику Щолокова сказала, що знаю, де ці хлопці живуть. Їх викликали. Вони кажуть: ми тільки ось це взяли. Тоді викликали Бугримову. Вона каже: “Ой, я вже по старості сховала, а мені здалося, що в мене їх вкрали”. А коли треба було облити брудом Галю Брежнєву, то і придумали, що діаманти бугримовскі потрапили на митницю.

­ А в пресі згадували, що в контрабанді діамантів Брежнєвій допомагав її коханий Буряце!

­ Та це суцільна нісенітниця! Буряце посадили не за діаманти. Його зловили на продажі всього лише двох імпортних курток! Я­то про це краще за всіх знаю! Це йому так помстився Чурбанов, чоловік Галі. Він знав про роман дружини, і Буряце терпів, а потім залучився підтримкою Леоніда Ілліча на те, щоб геть з очей прибрати Буряце. Галка ­ артистична натура, вразлива, романтична, швидко розчарувалася в Чурбанові ­ людині в погонах. А закохувалася вона з усією пристрастю. Буряце ­ зовсім інша справа! Якось вона привела його до мене ­ з глузду з’їхати, який чоловік! У норковій шубі, на грудях здоровий золотий хрест із смарагдами в 10 карат. Красень, ставний, ввічливий. ГІТІС закінчував, прекрасно співав. І в них було справжнє кохання! Йому і скуповувати коштовності не треба було. Він же циганський барон. У нього все було. Робив щедрі подарунки Галині. Через любов до неї він і постраждав. Потім його вбили. Чурбанов теж постраждав, коли Андропов влаштував гоніння на оточення Леоніда Ілліча. Кримінальну справу Чурбанова було сфабриковано. Хоча я Чурбанова через те, що він зробив із Буряце, недолюблюю. Цигани прокляли Чурбанова. Ось тому в нього зараз і всі хвороби.

З Катериною Олексіївною Фурцевою нас познайомив Щолоков, тодішній міністр МВС. З родиною Щолокових ми з чоловіком дружили. Пізніше в Москві Микола Онисимович і представив нас Фурцевій, сказав: «Катерина Олексіївна, це мої діти». І коли ми до неї приходили, вона нас завжди обіймала, цілувала.

Катерина Олексіївна дуже дружила з Щолоковим. У нас раніше такий був закон ­ усі міністри десь балотуються. Ось і Катерина Олексіївна балотувалася в Молдові разом із Щолоковим. Вона говорила: «Микола Онисимович, ви мене так балуєте». Зикіна дуже дружила з Катериною Олексіївною, вони завжди парилися в бані в Будкевичах. Але Зикіна її зрадила. Після того,як Фурцева порізала собі вени, до неї ніхто не прийшов попрощатися. Я прийшла. А потім розповіла про це Зикіній: «Людочка, ти можеш собі уявити таке нещастя?» Вона мені на це сказала (досі забути не можу!): «Менше хапать треба було!». Але ж Фурцева для неї все робила ­ закордонні контракти, її ніхто не контролював, всі знали, що вона з Катериною Олексіївною дружить.

Що ж, радянська еліта жила за своїми законами, там були свої пристрасті, інтриги, любов і багатство, яке ця еліта втратила. Звичайно, як і всі спогади, ця розповідь суб’єктивна. Але вона теж допомагає по крупицях відновити епоху, яка пішла, епоху, з якої ми всі вийшли, як з гоголівської шинелі.