Велика українська громада починається з під’їзду…

­ Олег Казимирович, чому після двадцяти двох років незалежності ми знову шукаємо свій шлях?

­ Я зараз скажу можливо крамольну річ, але левова частка проблем українського суспільства криється в нас самих. Держава ­ це не чиновники чи “силовики”, це ми ­ громада чисельністю в сорок п’ять мільйонів. Від нашого вміння організовуватися задля створення великої, економічно потужної країни і залежить успіх чи, навпаки, провал.

Наведу простий приклад. У під’їзді живуть кілька десятків родин, і якщо між ними злагода і розуміння стосовно чистоти та охайності під’їзду, то він і буде чистим та охайним. Цим переймаються усі мешканці, адже розуміють: для того, щоб в їх рідний під’їзд було приємно зайти, треба робити усього дві речі. Перш за все, не смітити, а по­друге, своєчасно прибирати. Ніби все дуже просто. А ось тепер давайте поміркуємо, яких під’їздів у нас, усе ж таки, більше – чистих, із квітами на підвіконнях, чи, навпаки, занедбаних, із брудними розписаними стінами? Отже, якщо ми не вміємо організуватися на рівні під’їзду, в якому живе кілька десятків родин, то як тоді навести лад у великій країні?

Перш за все, необхідно розуміти, що з активною громадською позицією, кожний на своєму місці повинен наводити лад у державі. Адже окрім нас, ніхто не створюватиме нам умови для нормального життя. Це наше і тільки наше завдання.

Якщо підприємство розвалене, розкрадене, доведене до банкрутства, то обов’язком українського бізнесу є його відродження. Для цього потрібно знайти можливість відновити його життєдіяльність, щоб дати роботу українцям. Щоб вони могли не лише працювати, а й отримувати гідну зарплатню. Щоб не просто утримувати свої родини, а ще й пишатися тим, що працюють на вітчизняному підприємстві, яке виробляє конкурентоспроможну продукцію. Завів про це розмову тому, що серце болить, коли бачиш безгосподарність, відмираючі підприємства і загнану в глухий кут промисловість. Окрім того, далеко не весь промисловий спадок СРСР, який дістався Україні, такий вже й поганий. Багато виробництв, які сьогодні не працюють, цілком можна відродити, одночасно модернізувавши виробництво, щоб випускати конкурентоспроможну продукцію. І в цьому не має нічого складного ­ це реально.

Аналогічна ситуація і на інших ділянках величезного державного господарства. Не потрібно сидіти та чекати приходу доброго дядечки ­ іноземного інвестора, який займеться відродженням фермерських господарств чи переробних підприємств тощо. Це потрібно робити вже і своїми силами.

Зрозуміло, що справа не проста, і це набагато важче, ніж просто жалітися на нелегке життя і таке інше. Але ж, погодьтесь, це набагато дієвіше і ефективніше. Якщо ми своїми силами дбатимемо про наш спільний “під’їзд” ­ Україну, то результат буде зовсім іншим. Звісно, це справа не одного дня, але щоб щось мати, не можна сидіти склавши руки і чекати манни небесної. Навпаки, потрібно, засукавши рукави, взятися до роботи. Адже для справжнього українця немає більшого щастя, ніж праця заради процвітання Батьківщини на покращення добробуту та зростання авторитету країни на міжнародному рівні.