»А то все Омеляна»

З історії

Село Велика Омеляна розташоване неподалік від Рівного, його землі простяглися між магістральними шляхами, що ведуть до Дубна та Млинова. Невеличка річка Омелянка ділить село на дві частини: одна з них зветься Малою Омеляною, друга - Великою. Так і назвали село - Омеляна. Кажуть, що й поділив село сам Омелян, залишивши у спадок старшому синові землі перед річкою (Велика Омеляна), а меншому - землі за річкою (Мала Омеляна).

Уперше в історичних документах (описах Луцького замку) село згадується у 1545 році як власність Богдана Семашка. І відтоді його ніхто й не перейменовував.

Люди і проблеми

Рівна асфальтована дорога приведе вас до центру села, де розміщена сільська рада. Нині її головою є Оксана Курганська. Молода енергійна жінка родом звідси ж, тому щиро вболіває за своє село, за своїх людей. Про проблеми пані Оксана говорить неохоче, мовляв, працюємо з ранку до ночі. Нарікала лише на погані дороги. Колись - колгоспні, а тепер - кинуті напризволяще, вони завдають чи не найбільшого головного болю. Хто їх візьме на баланс? Для цього потрібні великі кошти, яких у сільської ради немає.

Та і з телефонізацією односельців є проблеми. Кілька років тому дали сто номерів та й усе, а нині вже є двісті заяв від громадян, які хочуть мати вдома телефон. Правда, є сподівання на ВАТ “Рівнепромзв’язок”, спеціалісти якого обіцяють якісний цифровий зв’язок.

Непокоїть також і стара дірява каналізація селища Вересневе, яке теж належить до Великоомелянської сільради. Щоправда, деякі роботи там уже проводяться, доказом цьому є перекопані вулиці селища. Мудрі поради голові дає її батько - Євген Крижановський, який, працюючи свого часу начальником ПМК-3, побудував усі сільські соціально-культурні об’єкти.

Найбільшою помічницею Оксани Євгенівни є її секретар Любов Маркопольська, яка любить своє село, як сама каже, до сліз. Пані Люба цими днями перебуває у жалобі за своєю бабусею, яка нещодавно померла, проживши 102 роки. Це була єдина великоомелянська довгожителька.

Про Сороку

та освіту

На центральній вулиці села, майже поряд із сільрадою, знаходиться відома чи не на всю Україну Великоомелянська гімназія - справді архітектурний шедевр. Поява гімназії - заслуга колишнього губернатора Миколи Сороки, одноголосно стверджують люди і шкодують, що він тут зараз чомусь не мешкає. Кажуть, такий добрий чоловік був, завжди до міста односельців підвозив, розпитував про їхнє життя-буття.

Узагалі ж, роком заснування сільської школи вважається 1864-й, коли вона почала діяти як церковно-приходська. І що цікаво - на місці колишньої корчми. Отже, омелянці вже тоді поважали освіту. Була колись у селі ще одна школа, приватна, у якій навчання проводили польською мовою. І кажуть, що освіту польська вчителька давала дуже якісну, а тому серед майбутніх учнів проводили конкурс.

Про свою школу, а згодом - гімназію - може довго і натхненно розповідати Марія Вакуліч, яка очолювала заклад з 1988 року по 2005-й, і також була депутатом районної ради трьох скликань. Пані Марія - людина високодуховна, тому з такою ж теплотою розповідає, що добро, яке, попри все, панує в їхньому селі, походить від уже покійного, проте, не забутого, отця Петра, в миру - Главацького, життя якого було прикладом і подвигом у часи атеїзму. Отець Петро до останнього дня правив служби у Святопокровській церкві. Найдавніші ж відомості про церкву датуються 1717 роком. Ким і коли вона побудована, невідомо. Про це знають, хіба що, віковічні старезні липи та високі ясени, які ростуть навколо храму. Парафіяни говорять, що саме до отця Петра в часи сімейної скрути явилася Божа Мати в образі простої селянки, а свідком цього була матушка.

І працюють,

і відпочивають

Пам’ятають у селі й про голову колишнього колгоспу ім.Комсомолу України Олеся Чечета, з приходом якого Велика Омеляна стала багатим селом. Бо саме він відродив і село, і колгосп, побудував школи в Омеляні та Дядьковичах. А в 1986 році омелянці вже мали газ у своїх домівках. Тому одну з нових вулиць неодмінно назвуть ім’ям свого колишнього голови Чечета.

Також люблять в Омеляні свого, як вони кажуть, сільського доктора - Олену Малофей, яка лікує всіх односельців від самого народження. Цінують омелянці і свого земляка - лікаря-хірурга з обласної лікарні Володимира Денищука, який повернувся жити у батьківську хату і ніколи не відмовляє їм у допомозі чи консультації.

Тим часом малі та юні омелянці тягнуться до керівника культурно-дозвіллєвого центру Оксани Снітко. Разом із нею вони і співають, і танцюють, і у тренажерному залі займаються.

...Решта вулиць набагато менші. Це хутірські вулички Музиківська, Шпанівська, Луги, Гаї, Чеська, Габрелівська. На Чеській колись жили чехи-колоністи, їхні будинки, як і польські, міцні, наче мур, стоять і нині.

А Габрелівську тепер геть не назвеш сільською. Там височіють котеджі заможних рівнян, які втекли сюди від галасливого міста, та здійснили на окремо взятій вулиці культурну архітектурну революцію. І завдяки цьому село Велика Омеляна стало одним із найпрестижніших приміських сіл.

Як і кожне поважне поселення, Велика Омеляна має свою легенду, яка розповідає, що назва села походить від імені славного чоловіка Омеляна, який господарював колись на цих землях. Люди, їдучи на ярмарок до міста, милувалися доглянутими ланами і питали: “А чиї то поля?” Їм відповідали: “А то все Омеляна”.