100-річчя музейного батька

На “Круглому столі” зібралися ті, хто пам’ятав директора Краєзнавчого музею, що розташувався в приміщенні колишнього обкому в 1971 році. Працівники музею, ділилися своїми спогадами про Сидоренка, розповідали, яким вони запам’ятали його, чому навчилися в нього, коли відбувалося їхнє становлення як музейних працівників.

Під час “Круглого столу” відбувалася онлайн­трансляція заходу в місто Маріуполь. Присутні мали змогу побачити стенд з фотографіями та публікаціями, слайд­шоу фотографій на екрані. Відбувся показ 14­хвилинного відео­фільму з буденного життя Василя Сидоренка, в якому відображено момент проголошення тосту на весіллі колег по роботі, щоправда старий фільм був німим. Щоб оживити постать відомого музейника на кіноплівці, працівник музею Василь Черенков перезняв на фотоапарат та змонтував 170 кінокадрів.

Василь Сидоренко був вихідцем із російського міста Троїцьк. Так склалися його фронтові шляхи, що він був визволителем Рівного від німецько­фашистських загарбників, а через 16 років повернувся до нашого міста та працював директором Краєзнавчого музею. Колеги по музею називають його не інакше, як “наш музейний батько”, бо саме він розвинув музейний рух в Рівному та області. Завдяки вмовлянням Василя Сидоренка місцевої влади, музею дали нове велике приміщення, в якому він організував ряд цікавих експозицій. Директор зміг згуртувати навколо себе колектив музейників­однодумців. Як жартували його колеги ­ музей став “командним пунктом на передовій”, адже в новому приміщенні треба було зробити ремонт, наповнити експонатами нові експозиції. Нові експонати для виставок шукали в експедиціях. За кілька років наполегливої праці в Краєзнавчому музеї відбувся туристичний бум ­ відвідувачі їхали з усіх куточків СРСР ­ з Молдови, Білорусі, Росії. За рік експозицію продивлялися 150­160 тисяч відвідувачів! Окрім Рівного запрацювали музейні відділи в області ­ у Сарнах, Дубно, Острозі, в Берестечку.

­ Для мене Василь Сидоренко був не тільки керівником, а ще й дороговказом, ­ згадує кандидат історичних наук Надія Стоколос. ­ Коли я прийшла працювати до музею, у нас в новому приміщенні було багато роботи, якої ніхто не цурався. Виносили сміття, чистили дах від снігу. Іноді від роботи руки були брудні, але ми були щасливими ­ робили щось нове, цікаве. І сам директор не цурався роботи ­ постійно ходив в робочому халаті. Як керівник, він був людяним, радів за успіхи підлеглих. У нього не було визначення хтось кращий, а хтось гірший ­ усім однаково приділяв увагу. Так званий “період застою” в СРСР зовсім не стосувався нашого музею, який прогресував на очах.

Дід дуже сильно вплинув на мій світогляд в юному віці, ­ розповідає онук Василя Сидоренка Дмитро. ­ Коли був школярем, то в мене було дуже цікаве життя. Я їздив з музейниками по області в експедиції, потрапивши до цікавого світу археології. У школі був авторитетом, тому що в музеї мене знали усі працівники. У мого діда було дві доньки, тому він не міг передати власний професійний досвід військового та музейника. А ось я та ще один онук пішли його стезею. Я зробив військову кар’єру, а молодший брат став журналістом.

Василь Сидоренко пропрацював у РОКМ 21 рік ­ з 1964 по 1984 рік. Шість років він був завідувачем фондів, а з 1971 року ­ директором музею. У 1984 році вийшов на пенсію, а помер у червні 1994 року.

Відомий у Рівному художник Віктор Гвоздинський запропонував створити меморіальну дошку, яка б увіковічнювала імена усіх відомих діячів нашого міста, хто прославляв його своєю наполегливою працею. У Рівному така ідея висувається не вперше. Можливо, для реалізації подібних планів потрібно офіційне звернення представників громади до влади міста, яке б містило більш конкретні та детальні пропозиції.