Доктор Падлюччо замахнувся на класиків

Справжній автор цього проекту - письменник, журналіст, сценарист та редактор Михайло Бриних - на запрошення “Література.РВ” завітав до Рівного 15 травня, де в книгарні “Буква” відбулася презентація двох книжок, виданих київським видавництвом “Лаурус”. У літературному проекті автор детально аналізує відомі літературні твори Гоголя, Пушкіна, Набокова, О.Генрі, Мелвіла та інших, використовуючи суржик та гумор. За словами автора “Шидеврів...”, книга створена через бажання відкинути від себе “етап окупації літератури літературознавством” та подивитися на тексти без жодних інтерпретацій. Письменник мав бажання створити принципово іншу платформу для розмови про класику і дати інший погляд, можливість іронічно говорити про серйозні речі.

- Ідея написати ці дві книги прийшла мені в голову після прочитання роману “Мобі Дік”, - розповідає Михайло Бриних. - До свого сорому до 40 років я цього не зробив, хоча, приміром, уже в 16 років переслухав рок-гурт “Led Zeppelin”. Прочитавши книгу, подумав, що непогано було б, аби цей американський роман Мелвіла прочитало якомога більше моїх друзів і читачів. Я вирішив переказати цей твір та написав сторінку тексту мовою мого персонажу літературної трилогії “Шахмати для дибілів” - Доктора Падлюччо, якій і став псевдонімом до моєї серії. Результат вийшов цікавий, і я вирішив зробити напівжартівливу іронічну “Хрестоматію”, в якій було б багато літературознавчого матеріалу, закамуфльованого в ігрову форму. Мова Падлючча із суржиком, це відповідний стиль літератури, синтаксису та мови. Я називаю цей процес “шізофреничними іграми”, які важко зрозуміти. Книжка розрахована на широке коло як звичайних читачів, так і літературознавців.

Незабаром планую видати ще по одному тому кожної із серій, а вже далі буде видно. До цих книжок включив письменників, без яких літературний світ був би біднішим. Єдиний, кого немає серед літераторів, це Тарас Шевченко, бо він скоріше політично-релігійна фігура, аніж письменник. Для багатьох українців Шевченко є пророком, тому будь-яке іронічне висловлювання стосовно нього буде сприйматися, як образа патріотичного почуття. Так само я не брав твори письменників, розміщених на купюрах Нацбанку, бо тягатися з цією установою в плані популяризації відомих історичних персон марно. Хоча Григорій Сковорода, Леся Українка та Іван Франко мають усі шанси потрапити до другого тому цього проекту. Спочатку я хотів привернути увагу до менш читаних українських письменників.

Теоретично могла з’явитися Хрестоматія, присвячена російським письменникам, але в зв’язку з політичними подіями, поява такої книги досить примарна. Якщо така книга вийде, то вона буде дуже цинічна і знущальна, але не тому, що вони погані письменники, а тому, що там є де “розгулятися”. Як це не дивно, але вчителі української мови позитивно ставляться до моєї суржикової мови, якою написані книжки. Негативно реагують патріоти, які нерідко таким суржиком і розмовляють. По суті, цей проект - це розвага для вузького кола читачів, як я називаю це “сектантська” література. Випадкові люди мою книгу читати не будуть.