Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №250 від 27.07.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Усміхніться!

»Давай, Колю, давай!»

»Давай, Колю, давай!»

Я живу в “хрущовці”, у невеличкій однокімнатній квартирі. Увесь будинок, власне, складається з шістдесяти таких квартир. Одного разу ліг я спати десь опівночі. Заліз під ковдру, вимкнув радіомагнітолу... Раптом від сусідів зверху почали лунати дикі крики (зовсім не схожі на дикі танці Руслани). Я спочатку подумав, що то п’яний чоловік б’є свою дружину, але згодом до мене “дійшло”, що це люди сексом займаються.

Мене, звичайно, заспокоїло, що у них все в порядку в “цьому плані”. Якби тільки вони не заважали мені спати – завтра рано треба йти заробляти на хліб насущний. Промучившись з годину, я зрозумів, що заснути вже ніяк не вийде. У глибині душі ріс протест. Тому вирішив увімкнути радіо. Приємні мелодії нічної радіостанції, на жаль, не заглушали темпераментне ревіння з верхнього поверху. Добре, що я живу на першому – знизу з сусідів хіба що щурі. Зробив гучніше. Полегшало. Задрімав трохи.

Десь вже уві сні почув, ніби хтось гупає у мої двері.

...На порозі стоїть невисокий лисуватий чоловік. Якогось “пом’ятого” вигляду і відразу кричить:

- Ти що, зовсім здурів? Вмикати музику в такий час…

От тобі й на...

- А ви, власне, хто?

- Я?.. Я ваш сусід поверхом вище!

Бушував не на жарт “пом’ятий”. Я розлютився.

- То й що? А хто репетує посеред ночі: «Так, Коля, давай! Ще! Ще!»? І спати мені не даєте! Якщо вам конче необхідно викричатися, то займайтеся цим у денний час, коли всі на роботі!

“Пом’ятий” зніяковів і вже впівголоса сказав:

- Я не зрозумів... Який Коля? Мене Сергієм зовуть.

Він почухав потилицю.

- І взагалі, я щойно повернувся зі зміни... - Розмірковуючи промовив він. - Давно ви все це чули?

Я глянув на годинника.

- Трохи більше години тому.

Очі “пом’ятого” повільно почали наливатися кров’ю, він круто повернувся і пішов.

Першою моєю думкою, вибачте за цинізм, було: “Поспати мені сьогодні навряд чи вдасться”. Дійсно, не пройшло і хвилини, як зі стелі посипалася штукатурка і чоловічий крик (треба ж, такий маленький чоловік і такі потужні голосові зв’язки), який перемежовувався з жіночим виттям. Потім щось упало, розбилося і знову, і знову... Я витягнув із шафи всі подушки, які знайшов, і накрив ними голову. Оце так халепа…

27.07.2006Антон СКВОРОНСЬКИЙ



Рівне-Ракурс №10 від 27.07.2006p. 
На головну сторінку