Концерт у стилі 60-х років

- На ударних граю близько півтора року, – розповідає барабанщиця гурту “The Crawls” Дарія Гаврилюк. - Обрати такий музичний інструмент мене надихнула творчість відомого гурту “The Who” та зокрема манера гри їхнього ударника Кіта Муна. Спочатку вчилася грати сама, а вже згодом - у викладача. Коли грала в гурті “Атамар”, Макс Товстий запропонував зіграти з ним імпровізацію. Таким чином у нас вийшла перша наша пісня, яку ми створили протягом півгодини.

Нову пісню записали та виклали в Інтернеті, де вона мала успіх. Завдяки цьому випадку, вирішили створити наш гурт та грати разом. Через півроку записали наш альбом, а восени минулого року презентували його на дисках. Нещодавно берлінський “лейбл” “Nasoni records” видав наш альбом на вінілових платівках тиражем 400 штук. 50 дисків залишилося нам, а 350 продаються в різних країнах Європи. Восени плануємо видати новий альбом, в якому будуть представлені такі музичні стилі як псіходеліка, блюз. Окрім Рівного грали в Дніпропетровську, Житомирі, Чергнігові, Калуші та інших містах.

- Музику 60-х років слухав ще підлітком, бо мій батько теж слухав її, – згадує гітарист гурту “The Crawls” Макс Товстий. - Мені було все одно, що мої однолітки не поділяли моїх вподобань. Надихають мене такі виконавці як Jimi Xendrix, “Led Zeppelin”, “Black Sabbath”. Граємо вдвох, і не плануємо залучати бас-гітару.

Особисто граю на гітарі, одночасно підключивши її до двох комбопідсилювачів, один з яких басовий, використовую багато гітарних “примочок”. Людям іноді цікаво, що можуть заграти усього двоє виконавців у рок-гурті? Але коли ми включаємо усі “примочки”, робимо спеціальні аранжування, то слухачу здається, що нас троє або четверо. На концерті виконували пісні як зі старого, так і з нового альбомів.

- Гурт “The Crawls” якось почув у Києві, і мені дуже сподобалася їхня музика, – розповідає співорганізатор концерту Роман Лебедь. - Я люблю “Led Zeppelin” і старий, добрий гітарний звук. Цікавим мені здалося і те, що в гурті всього двоє людей, а на ударних - тендітна, але вправна дівчина Дарина Гаврилюк. На жаль, така музика більше не в мейнстрімі - її не почуєш на радіо, не побачиш на ТБ. Хоча насправді у неї досі багато шанувальників, і концерт у Рівному це підтвердив.

Цікаво, що цього разу на концерт прийшли і люди старшого віку, яким така музика, знайома ще з юності. А ще цікавіше, що було багато зовсім молодих людей, це свідчить про те, що у хорошого немає терміну давності. Українська сцена вже нарешті досягла того рівня, коли є з чого вибрати. Багато молодих колективів займаються своєю справою без жодної підтримки продюсерів та компаній, і грають насправді цікаву та якісну музику.

Мені цікаво їм допомагати знаходити контакт з аудиторією, бо для них рідко залишається місце в ефірі через нескінченний потік несмаку та комерційної вторинності. Але майже перед кожним концертом, який ми з друзями організовували, стикалися з тією ж самою проблемою - у Рівному просто немає комфортних майданчиків як для музикантів, так і для аудиторії. А тим більш за доступною ціною. Рок-музика напрямків інді, фрі-джаз і непопсова електроніка - це цілі пласти культури зі своїми канонами і поціновувачами. Але в Рівному всі вони здебільшого наче ізгої.

Наше місто заполонили караоке-бари із репертуаром, що заганяє в депресію. І навіть коли молоді ентузіасти збиралися силами і самотужки відкривали клуб, ця справа зазнавала неймовірного спротиву. Наші концерти розганяла міліція, посилаючись на якісь бюрократичні нюанси.

Рок-клуб для місцевої влади та бізнесменів чомусь асоціюється з червоною ганчіркою для бика. Як наслідок, навіть рівненські гурти частіше виступають деінде, аби не в Рівному. Але, я певен, ми й далі намагатимемося пробивати усі глухі стіни і разом насолоджуватися тим, що стало важливою частиною нашого життя. Найближчий концерт запланований уже на кінець літа. Що це буде… нехай поки що залишається інтригою.