Пророчі слова Уласа Самчука:“Українська держава ніколи не переставала існувати як держава-ідеал, мрія…”

На заході були представлені дві книги із серії “Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному” - “Вояк” Романа Бжеського та “Пам’ятник, який ще постане” Інни Нагорної. Двадцять книжкових видань, серед яких дві трилогії - “Волинь” і “Ост”, висунені у 1980 році на здобуття Нобелівської премії, ставлять письменника в ряд найвизначніших українських прозаїків.

На “Свічі пам’яті” були присутні представники місцевої влади, громадських організацій, письменники та журналісти, науковці й артисти, благодійники та помічники, усі небайдужі до славного імені письменника.

Завідувач Літературного музею Уласа Самчука Інна Нагорна - ведуча зустрічі, розповіла присутнім про життєвий шлях видатного вихідця з села Дермань – Уласа Самчука.

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, - як на той час, заможних селян. У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім’я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв’язків Улас не втрачав, у 1917-1920 рр. нав­чався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921-1925 роках – у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка. Перед закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Веймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. З 1927 року навчався в Бреславському Університеті. “Німецький” період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме, він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме - Германіна фон Лінгейсгайм, люб’язно дала притулок “обідраному українцю” в своїй оселі й терпляче навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п’ятнадцять років: завдяки його клопотанню, німці 20 квітня 1942 року випустили письменника, якого арештували 20 березня цього ж року, з Рівненської в’язниці. Герман Блюме в Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату “Україна”. З 1925 року почав друкувати оповідання в журналі “Духов­­­­на Бесіда” у Варшаві, згодом - у “Літературно-науковому віс­нику” та ін. журналах (видані окремою збіркою “Віднайдений рай”, 1936). Свої перші новели надіслав до “Літературно-наукового вісника” з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з голов­них установ - Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941 року у складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети “Волинь” до 1943 року, з ним працював редактором і Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор. У 1944-48 р.р. жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. По переїзді до Канади (1948) був засновником ОУП “Слово” (1954). Там і створив більшість своїх творів, активно співробітничав з Інститутом дослідів Волині, з Товариством “Волинь” у Вінніпезі. Помер 9 липня 1987 року, похований в Канаді у місті Торонто.

На зустрічі була присутня Зоя Мучинська, в родині якої в 1941-43 роках жив Улас Самчук. При створенні музею вона безкоштовно передала до експозиції безцінні експонати, які відтворили атмосферу, в якій жив і працював письменник - сервант, ліжко, письмовий стіл із чорнильницею, фортепіано, на якому грала Олена Теліга.

Під час зустрічі лунали музичні номери у виконанні співачки Галини Швидків, бандуриста Назарія Волощука. Окрім того, батько та син Олександр та Назар Волощуки разом виконали пісню на музику “За Україну, за її волю”, виклавши слухачу власний актуальний текст, написаний Олександром Волощуком. Новими словами відомої пісні, написаної Ярославським у 1917 році, стали такі рядки - “За Україну, ми на Майдані, на барикадах проти вбивць. За право жити, за кров пролиту, нових героїв кличе дзвін”.

- Сьогодні ми вшановуємо пам’ять не тільки Уласа Самчука, але й Романа Бжеського, Івана Кавалерідзе і той час, коли працювали та творили зазначені митці, – розповідає Назар Волощук. - Той час дуже тісно переплітається із сучасністю. Фраза, яку написав Улас Самчук, актуальна й сьогодні. Вона могла б бути викарбувана в музеї золотими літерами. Це були пророчі слова – “Українська держава ніколи не переставала існувати як держава ідеал, мрія. Її носіями були воїни, поети та кобзарі”.

Уродженець села Дермань Василь Кирилюк пам’ятав Уласа Самчука, коли був ще маленьким хлопчиком.

- Я кілька разів бачив Самчука. Для нас, односільчан, Улас Самчук був чимось особливим, тим паче, що він, як письменник, писав про наше маленьке село, в якому загинуло 450 вояків УПА та майже півтисячі людей було депортовано. Його творчість підняла наш народ на свідому боротьбу. Вічна йому пам’ять.

- Роман Бжеський, вірші якого представлені у книзі “Вояк”, дуже актуальний нині, – підкреслив голова обласної організації Просвіта Олександр Волощук. - Слова його пісні говорять: “…і все, що… нахабні чужинці взяли, ми в бої святім і кривавім назад відберемо собі”. Сьогодні на Сході і Півдні усією країною відстоюється наша земля. Ми пережили Майдан, на якому засобами боротьби були, як у середньовіччі, вогонь та каміння, але ми перемогли.

Наприкінці зустрічі усі присутні за старою українською традицією вшанували пам’ять Уласа Самчука, відломивши шматочок від поминального короваю, та поклали квіти до пам’ятника українського письменника та діяча, який знаходиться неподалік Драмтеатру.