Чому і що? Або Причини та поради

- Щоб відповісти на перше питання потрібно зрозуміти, що сьогодні в усьому світі йдуть війни за ринки збуту. Кожна велика країна або союз держав прагне збільшити ринок збуту для своєї продукції. Пересічний українець в середньому щоденно споживає різної продукції на сто гривень. Якщо цю суму помножити на кількість населення, а воно складає приблизно сорок п’ять мільйонів, то загальний товарообіг становитиме чотири з половиною мільярди гривень на день. При мінімальній рентабельності в десять відсотків доходи тих, хто прагне контролювати ринок України, становитимуть 450 мільйонів гривень на день, а за рік сягнуть ледве не 170 мільярдів гривень. Це дуже великі гроші і саме тому контроль за таким великим ринком, як український, є життєво важливим і для Росії, і для ЄС. Цієї сумної ситуації можна було б не допустити, якби за всі роки нашої незалежності наша ж рідна влада дбала б про розвиток вітчизняної економіки і в першу чергу промисловості.

У двадцять першому сторіччі найкраща запорука безпеки будь-якої країни - розвинена економіка, яка дозволяє утримувати боєздатну армію, мати високий рівень життя населення, який усі громадяни будуть захищати до останнього.

На жаль, ситуація в Україні склалася зовсім по-іншому. Завдяки корумпованим чиновникам та відсутності прос­того та ясного всім плану розбудови економіки, протягом двох десятиріч незалежності України промисловість країни фактично була зруйнована. Натомість український капітал за дуже незначними винятками просто боїться займатися виробництвом, тому ми і маємо збройний конфлікт на тлі іноземного втручання.

Коли говорять про той стан, в якому опинилася наша армія, чомусь не замислюються над простою формулою – збройні сили сьогодні повністю залежать від стану справ в економіці. Якщо не працюють промислові підприємства, не створюються нові виробництва, то за які ж гроші утримувати боєздатне військо, звідки брати мільярди на придбання військової техніки та спорядження? Отже, в економічно слабкої країни не може бути сильної і якісної армії, тому і з’являється бажання її загарбати.

Що ж стосується другого питання, що нам потрібно зробити для того, аби швидше і з меншими втратами перемогти, то я вважаю, що, перш за все, необхідно організувати нормальну роботу щодо забезпечення наших вояків усім необхідним. Простий приклад – наше підприємство регулярно допомагає бійцям: забезпечуємо їх майками, балаклавами, рушниками, простирадлами тощо. Але ж це порівняно невеликі партії продукції, а ми можемо швидко, якісно та недорого забезпечити всі наші збройні сили цими необхідними речами. Віт­чизняна легка промисловість сьогодні без жодних проблем і за помірні кошти цілком у змозі забезпечити українське військо всім необхідним. Чому ж наша влада не збирає керівників підприємств легкої промисловості і не ставить їм такі завдання?

Аналогічна ситуація і з вітчизняною харчовою промисловістю. Якісно та смачно нагодувати захисників Вітчизни - не проблема. Я не вірю, що не можна в Україні швидко налагодити випуск необхідної зброї, набоїв до неї, військової техніки новітніх зразків. Потрібно, щоб держава нарешті закінчила гратися в тендери, головне завдання учасників яких - вкрасти побільше бюджетних грошей, а зрозуміла, що лише залучивши весь промисловий потенціал можна швидко і головне - “малою кров’ю” перемогти.