№252 від 09.08.2006p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Історія кохання
Вперше про цю незвичайну сімейну пару я почула від однієї журналістки. Під час автогонок, організованих рівненською фірмою, та випадково опинилася в авто, яким керував зосереджений, мовчазний чоловік кремезної статури. На місці штурмана поряд із ним була жінка: красива, хоч і в літах, блондинка. Що вони витворяли на трасі!.. Швидкість була такою, що горобців на льоту збивали! Та дівчина, розповідаючи згодом про цю незвичайну поїздку, казала, що мало не мліла від жаху. А парочці спереду - хоч би що!.. Пізніше я довідалася, що ці Купчинські в усьому такі: разом, пліч-о-пліч, рука до руки, Олександр і Тамара ось уже майже тридцять п’ять років долають життєві перешкоди, не пасуючи на віражах. І тим, ким стали, врешті-решт, - завдячують лише власним зусиллям.
...Втім, ця історія - про їхнє кохання.
»Сперечатися просто не було сенсу»
- Я покохав її з першого погляду, - каже Олександр і до Тамари:
- А ти памятаєш, де ми познайомилися?
- У “Сніжинці” (було таке кафе в центрі Рівного). Ти мене провів додому, бо саме розпочався дощ. А через пару днів силою (!!!) забрав до себе. Приїхав із приятелем на мотоциклі, вхопили мене на руки і повезли. Мамі своїй представив: ось, мовляв, моя майбутня дружина. А через пару днів і речі мої поїхав забрав, - у хазяйки на квартирі, де я мешкала. Що цікаво: заперечувати, стояти на своєму не було ніякого сенсу, адже ти відразу за нас обох усе вирішив. І так усе життя потім було…
- Невже не мала жодного сумніву, - “той” чи “не той”? - розпитую співрозмовницю.
- Мабуть, ні. Хоча мені було всього лиш дев’ятнадцять. Саші - двадцять два. З великою вдячністю згадую його маму: як вона мене завжди розуміла, як підтримувала, допомагала. Вона теж мене полюбила відразу, я це відчула, того й довірилася. А весілля ми зіграли через декілька місяців, - щоб усе було, як у людей.
- Гарна вийшла з Тамари господиня, Олександре? - звертаюся до чоловіка.
- Бездоганна! Які борщі вона вже тоді варила!.. А як кроликів смачно тушкувала! Хоч сама їх довго не їла. Я якось не витримав і став її з ложечки годувати. І так привчив. Що головне: хоч жили ми тіснувато - в першій, прохідній кімнаті наше ліжко, в другій жили мама, бабуся і мій брат Коля, - ми ніколи не сварилися. Так званого “періоду притирання” в нас, здається, й не було.
- Тамаро, ваш чоловік і надалі все сам за вас обох вирішував? Вам “права голосу” не давав?
- Чому ж… Але якось так виходило, що він завжди був правий. Мені залишалося тільки підкорятися. Що я й робила - і досі роблю! - з радістю.
Тамара мене втримала на світі
Безхмарна ідилія молодої пари (вже й синочок Сашко підростав, радість для обох!) раптом перервалася страшною звісткою. Олександра обвинуватили у тяжкому злочині. Він тоді сказав Тамарі: якщо не віриш мені, - йди. Ти - вільна. Але Тамара залишилася. Адже вона обіцяла йому, що не залишить ні в радості, ні в горі, - ще тоді, як одружувалися. Один Господь знає, чого їй вартувало пережити ці два з половиною роки!.. Олександр навіть про цей неприємний період свого життя згадує з посмішкою:
- Вона навіть у тюрму мені передавала те, що я найбільше люблю, - полуниці в сметані!.. І якби не її любов, якби не ця віра в мене, що - не винен! - хтозна, чи повернувся б, чи вижив би я. Коли пролунав вирок, для себе вирішив: не переживу цієї ганьби, у зоні кинуся під кулю охоронця, і - по тому. Але Тамара мене втримала на цім світі.
»Грошей як таких
ми не бачили...»
Коли у 88-му Олександр і Тамара Купчинські взялися за свою власну справу, мало хто вірив, що з того щось вийде. Бо хто були ті кооператори? Відчайдушні люди, яким нічого втрачати. Про ринкову економіку в Союзі навіть мова не йшла. Втім, Купчинський з малих літ мав хист до “комерції”. Ще хлопчаком, пригадує, накосив пару копиць сіна і продав, а на виручені гроші купив собі мопед. Згодом іще були оборудки: навчився ремонтувати чужі машини і зміг купити вже мотоцикл…
Власне, через багато років цей його хист і надоумив відкрити автомайстерню. Знайшли ділянку землі, заболочену, захаращену, поставили там вагончик і стали “робити бізнес”. Тамара, як і годиться вірній дружині, була поряд: бухгалтером, кухарем, прибиральницею, а головне - найпершою порадницею.
- Скільки друзів у тому вагончику в нас перебувало! - згадує вона. На Новий рік, - здається, це був 91-й, - я накривала там стіл на двадцять п’ять чоловік. Тісно було, але весело. А чому саме там? Бо роботи мали повно. До трьох годин ночі - це був наш нормальний робочий день. Потім їхали додому, відсипатися, а на ранок, на дев’яту, - знову до праці.
Так, ми вже тоді заробляли, й непогано. Але все-все, до копієчки, вкладали у справу. Людям, пригадую, платили добре, а собі - те, що залишиться. А залишався мізер… Саша все будувався. Пригадую, то якісь стовпи шукає, то цеглу, цемент. Поки тут, у “Левиному серці”, обжилися, багато років минуло.
Як мрії збуваються
Ідею вікрити власний кемпінг підказало життя. Купчинський ремонтував величезні фури, а їх водії шукали на той час прихистку. Ось і югослав Івіч Драган порадив Олександру: чим не бізнес?.. І почалася багаторічна епопея спорудження кемпінгу. Місце, розповідає Купчинський, обирали з тим югославом, який став його добрим приятелем. Зупинилися на дубенській трасі, за аеропортом. Огорожа, автостоянка, знову вагончик замість офісу… І 29 грудня 1999 року відсвяткували новосілля, - як каже пані Тамара, старалися дуже, щоб встигнути до приходу наступного року, високосного.
- У вас тут дуже гарно, - звертаюся до обох. - Затишно, комфортно. А хто проект придумав?
- Він, усе він. Я тривалий час навіть не розуміла, що з того вийде, - усміхається моя співрозмовниця.
- Пані Тамаро, у вас у “Левиному серці” часто відбуваються весілля. Що б ви побажали молодим парам, які тільки починають жити?
- Кохання справжнього, - щоб не сумнівалися один в одному ніколи. А ще - терпіння і віри, поваги один до одного і розуміння. Тоді все буде добре.
09.08.2006 | Катерина КОНЄВА |
Від редакції
10 серпня Олександр Семенович Купчинський, наш діловий партнер і просто чудова людина, святкує свій день народження. Щиро вітаємо його із цим святом! Здоров’я Вам міцного, настрою веселого! Нехай здійсниться все, що задумали!.. А головне - хай на Вашім шляху і надалі царюють лише любов і віра.
Рівне-Ракурс №10 від 09.08.2006p. На головну сторінку |