Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №252 від 09.08.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Нашого цвіту...

»Катюш» боїмося, але в страху жити більше не хочемо...

»Катюш» боїмося, але в страху жити більше не хочемо...

Рівняни - а нині громадяни Ізраїлю - на охопленій війною землі

Анатолій і Ірина Чорні раніше жили в селі Здовбиця Здолбунівського району. Нині вони та їхні сини Станіслав і Назар мешкають у Хайфі - місті, котре першим потрапило під розриви ліванських ракет.

- Сьогодні, - розповідає по телефону Толік, - сирену вмикали лише двічі. А перед тим цілих два тижні не виходили, сиділи на кухні - в нашому будинку це найбільш безпечне місце. Питаєш, чи не страшно? Так, і то дуже...

Свого часу “РР” писала про цю подружню пару. Виїхали вони на “землю обетовану” у середині 90-х, у розпал економічної кризи в Україні. Шукали там прихистку від злиднів, які переслідували молоду сім’ю: дружина саме народила другого хлопчика і сиділа на мізерні “декретні”, чоловік через інвалідність утримувати свою родину не міг узагалі. Вабив також цілющий клімат Ізраїлю, помічний від багатьох хвороб… Забігаючи наперед, скажу, що сподівання родини Чорних справдилися: вони прижилися в Ізраїлі, мають і квартиру з машиною (виплачують кредит), і роботу: Ірина вже старший касир у великому супермаркеті, Анатолій - бухгалтер на фірмі. Отож, саме з цією країною вони пов’язують і своє майбутнє, і майбутнє своїх дітей.

- У нас новина, - каже Толік. - Зовсім скоро наша сім’я поповниться ще однією дитиною. Чекаємо на доню…

- Вітаю, але ж… у вас там війна! Про яке життя може бути мова?.. А тут ще й дитина… Поясни мені, будь ласка, по-простому, - навіщо це все? Скільки часу, по-твоєму, триватимуть воєнні дії?

- Всі ці роки ми, ізраїльтяни, жили і боялися: що терористи підірвуть автобус, яким діти доїжджають до школи, що підкладуть бомбу в супермаркеті… А жителі прикордонних із Ліваном районів взагалі не знали спокою ні вдень, ні вночі, весь час знаходячись під смертельною загрозою. Нам набридло боятися! Досить! Треба раз і назавжди поставити на цьому крапку. І нехай військові дії триватимуть ще тиждень або й три, - ми витримаємо. Аби лиш у майбутньому нам дали мир і спокій.

- Анатолію, - продовжую розпитувати патріотично налаштованого репатріанта, - а як у вас там життя? Хоч не голодуєте?

- Нормально. Більшість магазинів і кафе працюють. Тільки коли сирени вмикають, люди ховаються в бомбосховища. Під будинком мерії бомбосховище сягає аж п’ять поверхів під землю. Там влаштували центр дозвілля для дітей - все місто їх туди звозить, заради безпеки. А батьки на роботі. Та навіть коли через обстріли ми не працювали, - зарплату виплачуватимуть повністю.

- Багато людей, мабуть, виїжджають за кордон? Може, й ви приїдете в Україну, пересидите цей жах?

- Дехто справді виїхав, чи-то за кордон, чи у північні, віддалені райони Ізраїля. Але зараз люди повертаються додому. Більше того, якраз у ці дні, я чув, у Їзраїль прибуло аж триста репатріантів з Америки! А от з України потік приїжджих майже припинився… Що ж до того, щоб виїхати й нам, - ні, ні, й ще раз ні. Це наша країна, раз ми її обрали. І будемо з нею і в горі, як то кажуть, і в радості.

09.08.2006Катерина КОНЄВА

З Лівану евакуйовано 1 тисячу 141 українця. Про це повідомила прес-служба Міністерства закордонних справ України.

Увечері 7 серпня з аеропорту “Шереметьево-1” (Росія) рейсовим літаком авіакомпанії “Аеросвіт” до Києва (аеропорт “Бориспіль”) прибули ще 14 громадян України (з них 3 дітей), яких було евакуйовано з Лівану до Кіпру, а потім до - Москви. Евакуація знаходиться на контролі посольств України в Лівані, Кіпрі, Росії і департаменту консульської служби МЗС України.



Рівне-Ракурс №10 від 09.08.2006p. 
На головну сторінку