Олег Червонюк: “Ми самі вдягнемо нашу армію”

- Практично від самого початку АТО до нас почали звертатися за допомогою військові. Ми не відмовляємо нашим захисникам, і безкоштовно виготовляємо значні партії футболок із коротким, а тепер і з довгим рукавом, балаклав та іншої продукції для потреб Збройних Сил та Нацгвардії. Це тисячі одиниць трикотажної продукції. Також нещодавно відправили до нашого військового госпіталю партію простирадл, таким чином повністю забезпечивши в цьому потреби закладу, де лікуються наші поранені бійці.

Все це добре, але мене дивує інше. Наша легка промисловість повністю має можливість забезпечити усі без винятку потреби вітчизняних збройних сил та силових відомств. При цьому, особливих затрат від держави не вимагається. Потрібно лише чітко знати, що і в якій кількості потрібно, та розбиратися в структурі нашої галузі. Після чого війсь­кові повинні грамотно сформулювати технічне завдання на потрібні їм вироби, а профільне міністерство подати замовлення на готову продукцію. При цьому керівники та власники підприємств легкої промисловості обов’язково пі­дуть назустріч нашим військовим, і вартість виробів буде мінімальною, скажу більше: ми готові виготовляти потрібні речі для наших захисників безкоштовно. Тим більше, що й так це робимо вже тривалий час. Потрібна лише грамотна організація цього процесу. Відверто кажучи, я вже серйозно міркую над тим, щоб на деякий час повністю перевести наше виробництво на потреби армії. Звісно, наша допомога військовим, як і раніше, буде безкоштовною. Зокрема, найближчим часом плануємо розробити аналог термобілизни, яку сьогодні волонтери возять із Німеччини нашим воякам. Наші дизайнери і технологи над цим як слід попрацюють, і на власних потужностях Льонокомбінату ми цілком зможемо відтворити і тканину, і пошити з неї готові вироби.

Так само, я переконаний, що для віт­чизняної харчової промисловості не є проблемою налагодити постачання харчів для наших Збройних сил та МВС, які знаходяться на Сході. Не думаю, що існує серйозна проблема і у виробництві потрібної зброї та техніки. Промисловий потенціал України має таку можливість.

Чому ж цього всього катастрофічно не вистачає? Тут не потрібно вигадувати велосипед. Країна, що веде війну, просто зобов’язана мати уповноважений орган, який, використовуючи усі можливості економіки, дасть змогу забезпечити воя­ків усім необхідним для перемоги. За прикладами довго ходити непотрібно. У роки Другої Світової війни, всі головні воюючі країни створювали міністерства озброєння, які, маючи величезні повноваження, змогли організувати роботу так, що багатомільйонні армії не відчували потреби ні в зброї, ні в харчах, ні тим більш в одязі. Тож давайте будемо вчитися на цих прикладах, і не перекладати на плечі волонтерських організацій функції, які зобов’язані виконувати військові інтенданти та заступники командирів із тилового забезпечення.

Ще один приклад. Повний комплект новітнього військового спорядження натівського зразку - бронежилет, каска, форма, берці коштує 1100 євро. Здається багато, особливо якщо помножити цю суму на 50 тисяч - кількість бійців, яким це спорядження потрібно. Але якщо її розділити на всіх платників податків у державі, то на кожного громадянина припаде - 1 євро і 25 центів. Тобто, стільки кожному з нас потрібно заплатити державі, щоб наші воїни в зоні АТО були нормально оснащені. Якщо ж ця амуніція буде вироблятися в Україні, то витрати зменшаться, як мінімум наполовину. Аналогічна ситуація і з харчами. Для забезпечення нормального раціону наших захисників, кожний платник податків мусить в день пожертвувати, аж 5,5 копійки. Хіба ж це багато? Нам всім треба зрозуміти, що обов’язок держави - забезпечувати населенню можливість працювати, отримувати за це гідну оплату, та платити податки, з яких і повинні утримуватися наші Збройні Сили, які зобов’язані охороняти мирну працю всіх українців. Це і є запорукою перемоги.