Смерть агромрії

Фабула цієї події доволі проста. Не так давно судом було визнано банкрутом агрофірму “Зоря імені Володимира Плютинського”, і був призначений арбітражний керуючий. Між його представниками та керівником агрофірми Ігорем Самійлом виник конфлікт, в результаті якого Самійло з контузією був госпіталізований, постраждала ще одна людина. Правоохоронні органи з’ясовують подробиці цієї “битви за “Зорю” та пильнують, щоб охоронці обох сторін знову не розпочали з’ясовувати стосунки із застосуванням сили в адмінприміщенні колишнього колгоспу.

Як заявив Сергій Рибачок, влада Рівненщини не допустить жодних рейдерських дій в області, а інтереси трьохсот власників земельних ділянок, що знаходяться в оренді у агрофірми, будуть захищені. Здавалося б все зрозуміло. Підприємство банкрут і сьогодні стоїть просте завдання з’ясувати яким активами воно володіє і, продавши їх, розрахуватися із боржниками. Процес для нашої держави буденний, хоча і пов’язаний із багатьма складнощами.

Однак є одне маленьке “але”, яке круто міняє ситуацію. Сама агрофірма “Зоря” півсторіччя вважалася одним із найкращих агрокомплексів не лише України, але й усього СРСР, причому вважалася цілком заслужено. Це багатофункціональне аграрне підприємство було створено на початку п’ятдесятих років колишнім партизаном Володимиром Плютинським практично з нуля. На той час, навіть, такого населеного пункту як “Зоря” не існувало. Він був створений на місці кількох хуторів і називався тоді “Зоря комунізму”.

Талановитий організатор Володимир Антонович Плютинський зміг в плановій, вкрай забюрократизованій радянській економічній системі створити, вважай, капіталістичну агрокопорацію, яка стала справжньою візитною карткою усього СРСРівського сільського господарства. При цьому саме селище “Зоря” стало зразковим агромістечком, практично нічим не гіршим любого міста. В одній із книг про це диво говорилося досить промовисто – “Зоря” - село з майбутнього”.

Постать самого двічі героя соціалістичної праці Володимира Плютинського і його агрокорпорація і в радянські часи викликала неоднозначну реакцію. Не бракувало як ворогів, так і заздрісників. Коли в 1991 році Радянський Союз розвалився, практично усі були впевненні, що без державних кредитів “Зоря” за рік-два зникне. Але сталося зовсім інше. Агрофірма “Зоря” будувалася в радянські часи, як типово капіталістичне, багатофункціональне підприємство, і в нових умовах воно ще більше зміцніло.

У дев’яностих роках, будучи молодим журналістом, я неодноразово брав інтерв’ю у Володимира Плютинського і не міг не дивуватися, як його агрофірма в часи тотального безгрошів’я примудряється не просто виживати, а ще й закуповувати новітню техніку, розширювати виробництво та освоювати нові види діяльності. “Зоря” навіть мала свій однойменний банк.

Соціальна сфера селища у найскрутніші часи не відчувала особливого браку коштів і підтримувалася в майже ідеальному стані. Про зорянські помідори, яблука, напої та ковбасні вироби знали в усій Україні і навіть за її межами. Щорічний “День поля” збирав у селищі всіх провідних аграріїв держави разом із високопосадовцями. Із колишнього колгоспу працівники нікуди не тікали, адже стабільно мали доволі пристойну зарплатню.

Що ж сталося за ті кілька років, які пройшли від часу смерті Володимира Плютинського? Навряд чи ми достеменно дізнаємося відповідь на це питання. Можливо, новим керівництвом були допущені помилки, або ж головну роль зіграло звичайне бажання топ-менеджерів швидше набити кишені “зеленими”. За великим рахунком, це вже сьогодні не так важливо. Набагато серйозніше питання – що буде із самим селищем “Зоря”, яке десятиріччями було складовою частиною агрокорпорації, та з тими тисячами працівників, які так чи інакше працювали на неї? Відповідь відсутня.

Так само як і немає розуміння, чому наша влада спокійно спостерігала за справжнім крахом найкращої агрофірми області. Останнє питання не до нинішньої обласної влади, а до її поперед­ників. Переконаний, якби подібна ситуація трапилася десь у Польщі або навіть у Білорусії, то таке підприємство просто не дозволили б довести до банкрутства. Але це десь там – за кордоном, а в нас спокійно триває розподіл майна “Зорі”, а що буде далі, мабуть, мало кого цікавить. І справді, чого хвилюватися, адже сільгосппродукти можна легко придбати в тій же Польщі чи Білорусії, і навіщо зайвий клопіт…