Реформатори: на словах і на ділі

Політики, як правило, пов­торюють стандартний перелік реформ, актуальність яких розуміють усі, хто стикається з корумпованими судами та “безплатною” медициною, яка не кожному по кишені, з тотальною корупцією і бюрократією в органах влади.

Кожен політик має свої, іноді доволі оригінальні, методи боротьби з цими бідами. Наприклад, Олег Ляшко закликає “всіх підняти на вила”, “знищити” або “розстріляти”. Це, звісно, звучить оригінально, і певна частина громадян з ним згодна. Але як усе буде відбуватися в реальності, мало хто розуміє. Адже, окрім праведного гніву, є ще і Карний Кодекс.

Відправити усіх під трибунал любить і екс-міністр оборони Анатолій Гриценко. А невиправна популістка Юлія Ти­мошенко знову обіцяє все й одразу: гідне забезпечення армії та перемогу у війні, швидке економічне зростання і моментальну люстрацію всіх корупціонерів. Чи варто говорити, що здійснити все так блискавично просто неможливо? До речі, названі політики претендують нині на посаду прем’єр-міністра України. Адже після виборів Верхов­ної Ради теперішній Кабмін на чолі з Арсенієм Яценюком повинен буде подати у відставку. А новий Уряд та його голову буде призначати вже новий парламент.

Як не дивно, але чинний прем’єр-міністр про реформи говорить чи не найменше за інших. Натомість він просто робить те, що сьогодні найбільше потрібно для країни з ослабленою економікою, енергетичними проблемами та ворогом на Сході. З першого дня свого прем’єрства Арсеній Яценюк змушений був рятувати економіку від краху та домовлятися про міжнародну фінансову допомогу, запобігати енергетичному колапсу та укладати угоди про реверс газу з Європи, відроджувати й озброювати армію, яку багато років планомірно знищували.

Очевидно, що мало хто зміг би впоратися краще з тим, що для Яценюка та його Уряду стало повсякденними справами. В їхньому активі – порятунок країни від дефолту, відродження армії, створення Нацгвардії та добровольчих батальйонів, позбавлення України згубної енергетичної залежності від російського газу. До речі, на закупівлі блакитного палива в Європі Уряд ще й заощадив близько 500 млн доларів, адже прем’єр домовився про ціну на газ у півтора раза меншу ніж у Росії.

Прем’єр не побоявся залізти і в кишеню до українських олігархів, які всі попередні роки добре заробляли на газових схемах та мали численні пільги для свого бізнесу. Зокрема, Яценюк повернув державі два стратегічних ГЗК, які за копійки орендував Дмитро Фірташ. Завдяки цьому бюджет отримав понад мільярд гривень додаткових коштів. Уряд також оскаржує в суді повернення державою 11 млрд кубометрів газу газовому посереднику РосУкрЕнерго, що належить Фірташу.

Прем’єр одним з перших підтримав непопулярний в політичних колах закон про люстрацію, запропонував систему скорочення податків і скасування регуляторних актів, що перешкоджають свободі підприємництва.

Багато хто сьогодні критикує Яценюка і говорить, що він міг би зробити й більше. Відповідь на це дуже проста: за час його прем’єрства в країні сталася вій­на та дві виборчі кампанії. Але, незважаючи на це, Уряд зміг підготувати та підписати Угоду про асоціацію з ЄС, озброїти і відродити армію, отримати міжнародну фінансову допомогу, забезпечити соцвиплати і врятувати країну від банкрутства. Якщо ми й далі будемо рухатися такими темпами, то у 2017 році цілком зможемо претендувати на повноправне членство у Євросоюзі. Адже реформування економіки означає встановлення високих соціальних стандартів всередині країни та наближення рівня життя українців до європейського.

Щоб не втратити імпульс до реформ, Яценюку варто було б дати шанс і далі виконувати обов’язки прем’єр-міністра. Однак це залежатиме від того, чи підтримають українці його політичну силу на наступних парламентських виборах. Обираючи “Народний фронт” 26 жовтня, ми фактично проголосуємо за Арсенія Яценюка на посаді голови Уряду та підтримаємо розпочаті ним кардинальні реформи.