Закоханий вуж

Разом із ними прибула випускниця Ірпінського індустріального технікуму Марічка - миловида, струнка, кучерява білявка, яку всі хлопці з бригад називали Муська. Вона завжди сміялася, була веселою і товариською.

Нам до сировинної бази (база - відкрите осушене болото і море техніки, будка-вагончик для технічних працівників, їдальня в польових умовах тощо - авт.), де ми працювали, треба було йти хвилин 15-20 стежкою через болото. І ось через деякий час ми всі стали помічати, що, коли проходили по цій стежці разом із Муською, то обов’язково лежав на стежці вуж. Коли йшли без неї, кругом заглядали, дивилися - пусто.

Ми з виском, сміхом розбігалися, і так продовжувалось місяць- другий. Хлопці з бригади почали жартувати: “Може, Муська, то твій муж тебе зустрічає?”. Але то все були жарти. Часом треба було чергувати по вихідних, і Муська помітила, що вуж лежав біля вагончика, навіть заглядав у будку, коли чергувала вона.

Чутка про те, що Муську любить вуж, розлетілася по навколишніх селах. Хлопці хотіли зловити вужа, але Муська, хоч його і боялася, але вбивати категорично заборонила. Я з дівчатами старалася йти на роботу або до того, як Муська пройде, або після неї, бо сонним було не дуже приємно зустріти метрового вужа перед зміною.

Минуло пару місяців, наблизилася осінь, коли на роботу приїхав Вовка Волкотруб. Через деякий час він став зустрічатися з Муською. Вони були й раніше знайомі, вчилися у одному технікумі, але Вовка женився і вже приїхав сюди розведеним. Запропонував Мусьці руку і серце. Вирішили зробити комсомольсько-молодіжне весілля в робочій їдальні селища, яке будувалося на горбочку посередині непроглядних боліт.

І ось наступив день весілля, ми всі пішли вітати молодят. Розпочалося весілля, співали, танцювали, стали виходити на двір. І тут хтось побачив, що біля їдальні лежить той самий вуж. Коли молодята вийшли до нього, Муська стала говорити до вужа, як до людини. Він полежав трохи і поповз геть.

У Муськи життя не склалося…

Ось така історія. А, може, то дійсно був… муж.