№255 від 31.08.2006p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#А от я знаю історію!..
Цю історію розповів мій знайомий. Він тоді лікувався в тубдиспансері. Такі заклади, як правило, розташовуються подалі від міста, серед хвойних лісів, де легеням дихається легше. Отож, розповідав Іван, лежав з ним у палаті дідок із села, який не знав, що таке лікарня, і побувати в якій йому довелося аж на старість.
Строки лікування в тубдиспансері досить тривалі, тож знаходився там дід уже більше двох місяців. Старенька дружина не могла відвідувати свого Трохима, бо ж далеко, та й сяке-таке господарство не було на кого залишити. Відвідували батька діти, онуки. Але одного разу знайшла-таки час і бабуся. Їй кортіло побачити, де лікується її дід, та й скучила за ним.
Онук Васька підвіз бабуню до лікарні, а сам поїхав у справах. У двох руках несла Параска передачу діду. В одній - сумка з різними харчами, у другій - кошик з яйцями. То було літньої пори. Підійшла баба до хворих, що сиділи на лавках біля лікарні, та й запитала, як знайти Трохима Остапчука. Тут і з’явився один жартівник, який з усмішкою сказав:
- О, бабо, ваш дід уже й забув про вас. Діти привозять йому сумки з харчами, він тут поправився і таких молодих дівчат має, що ого-го! Згадав молодість. От і зараз якусь до лісу повів.
Баба знала, що її діду нічого вже не треба від жінок, але засумнівалася… Бо чим вона годувала чоловіка? Картоплею, хлібом, олією.
- Сідайте, сідайте, бабусю, - під’юджував жартівник. - Скоро ваш дід буде йти назад із нею.
А дід у той час саме був на процедурах у іншому корпусі, розташованому неподалік, у ліску. Тож невдовзі він повертався назад. І, як на біду, поруч із ним йшла молода дівчина, яка теж поверталася з процедур. Дід, нічого не підозрюючи, щось розповідав дівчині, вона весело сміялася.
Жартівник одразу зник, а у баби від такої картини аж в очах потемніло. Таки правду казали! Трохим зрадів, побачивши свою Параску, але ненадовго… Вона підхопилася з місця, і, на превеликий подив хворих, огріла діда кошиком з яйцями, а другою сумкою - безневинну дівчину. Параску було не впізнати.
- Ах ти кобелюко старий, ти бачиш, що він тут витворяє! Я тебе нагодую, скотино, - кричала баба.
Дід нічого не міг втямити, намагався вгамувати стареньку, та марно. Він уже зрозумів, що то з бабою пожартували, але переконати її не міг.
- Навіщо ти мені брешеш, - продовжувала кричати Параска. - Думає, він хитрий, а я дурна! Я на свої очі все бачила і оправдовуватися переді мною не треба. Приїдеш до хати, я з тобою розберуся, - сказала, і пішла з території лікарні.
Дід сів на лавку і заплакав. Ось до чого доводять жарти.
31.08.2006 | Володимир ПІНЧУК, м. Сарни |
Рівне-Ракурс №10 від 31.08.2006p. На головну сторінку |