Життя – немов казка

Похорони героїв “АТО” стали буденністю, а про збір коштів на лікування поранених на Сході та допомоги нашим бійцям регулярно повідомляють усі інформаційні ресурси. Це вже будні війни. Такі самі, як і новини про відправку на Донбас чергових партій військових та правоохоронців, повернення їх “на ротацію”. Здавалося б, і до цього ми вже звикли. Але до того, що трапилось в ніч з 17 на 18 лютого біля Рівного суспільство поки, що на щастя, не призвичаїлося. Тут кілька десятків людей перекрили трасу Київ – Чоп з вимогами виручити з Дебальцівського плацдарму вояків 128 бригади. Зрозуміло, що водії, які були змушені перервати свою подорож заблокованою трасою аж ніяк не могли дати команду про виведення цієї бригади, однак розголосу акція набула величезного. Ми звернулися з коментарем до Рівненської обласної державної адміністрації.

Ситуація доволі дивна, бо 17 лютого вдень група активістів звернулась до голови ОДА пана Чугунікова з проханням довести до відома президента вимоги родичів бійців, що обороняють Дебальцево. Звернення було підготовлено і надіслано до Петра Порошенка. Зрозуміло, що вирішення таких питань, як передислокація військових частин не відноситься до компетенції обласної адміністрації, і вплинути вона ніяк не може. Тому, коли ми дізналися про блокування стратегічно важливої автодороги, Віталій Чугуніков поїхав на місце події і зустрівся із пікетувальниками. Нарешті майже опівдні 18 лютого вдалося домовитися із активістами та розблокувати дорогу.

За даними ЦГЗ УМВСУ, учасники акції пропускали пасажирський транспорт та машини із дітьми. Решту авто працівники ДАІ пробували направляти в об’їзд. Інцидентів під час акції зафіксовано не було…

Здавалося б усе. Бригаду вивели, трасу розблокували. Однак, не все тут так просто. Деякі з посадовців неофіційно натякнули, що перекриття траси було не спонтанною реакцією родичів військових, які перебувають у відчаї, а підготовленою акцією. Так це чи ні повинні виясняти правоохоронні органи. Однак підґрунтя для проведення подібних заходів об’єктивне. На жаль, офіційна інформація із зони “АТО” настільки скупа та малозрозуміла, що не може не викликати остраху в родичів наших бійців. Зрозуміло, на війні не можна розповідати усього, і військову таємницю ніхто не відміняв. Однак, в нас не війна, а антитерористична операція. Такі операції по всьому світу проводять спеціально навчені підрозділи професіоналів, а не армійські підрозділи та батальйони добровольців. Якщо ж в нас проводиться мобілізація і воюють регулярні війська, то це – війна, і потрібно її так і називати офіційно. Тоді і питань буде менше. Що ж стосується родичів наших захисників, то варто було б військовим більше працювати з ними. Це дало б можливість заспокоїти цих людей і унеможливити подібні акції.