Опалювальний сезон закінчився – холоди повернулися

“- Ми спожили в цьому році 67 мільйонів кубометрів газу, а минулого, при такій самі теплій зимі - 81 мільйон кубометрів. Скарг на неякісне теплопостачання було на третину менше у минулому році. Це частково через те, що була м’яка зима, але головне інше – ми минулого літа переклали 12 кілометрів мереж. Ми, до речі, не перекладали стільки мереж ще з радянських часів. Тому це також дало можливість більш стабільно працювати.

Що ж до відключення опалення, то воно відбудеться сьогодні вночі. А з завтрашнього дня одразу приступаємо до ремонту мереж і підготовки до наступного опалювального сезону,  -розповів міський голова Рівного  Володимир Хомко”.

Що тут скажеш – дійсно, в середині квітня потрібно по всіх діючих нормах завершувати опалювальний сезон, і міський голова обласного центру просто не має права його не закінчити. Це одна реальність. Є й інша, яку ми всі спостерігаємо на вулиці – майже нульова температура, вітер та дощ, який часом переходить у сніг. Як ці дві реальності можуть існувати одночасно, громадянину ЄС не зрозуміло. Нам все ясно. Річ у тім, що продовжує діяти стара командна система, яка сформувалася, ще за далеких часів “Батька усіх народів” Іосіфа Сталіна. Саме тоді в СРСР була введена система уніфікації усього. Не можна сказати, що наприкінці тридцятих років двадцятого сторіччя, це була погана система. Вона забезпечила підготовку країни до війни та дала змогу її виграти. Жорстка командна вертикаль, де людина є гвинтиком в умовах тотальної війни, себе виправдала повністю, але Друга світова війна закінчилась, а система залишилась без змін. Скажу більше, чверть сторіччя не має вже Радянського Союзу, а система працює. Час від часу згадують наши політики про необхідність за державний кошт будувати, або капітально ремонтувати житло, забуваючи при цьому, що централізоване будівництво та обслуговування житлових будинків за бюджетні кошти, теж винахід Сталіна, бо потрібно було забезпечити житлом працівників новозбудованих промислових підприємств, і тому держава, паралельно з промисловими об’єктами, будувала житлові масиви. Для того, аби радянський робітник не відволікався від роботи на побутові клопоти – була створена унікальна система Жеків. Тобто установ, які за державні кошти обслуговували державне житло, де жили радянські люди. Для того, аби уніфікувати систему опалення та забезпечення населення гарячою водою були вкладені величезні кошти в будівництва котелень та прокладку потрібної для них інфраструктури. Перелік можна було б продовжувати. Тобто, хочемо ми чи ні, а дуже багато в нашому житті залишилося з того радянського минулого. При цьому основу основ його – власність держави над усіма матеріальними цінностями в країні, ми з цієї системи витягнули. Тобто, при відсутності в держави доходів від фабрик, заводів, сільгосппідприємств, експлуатації природних копалень говорити про можливість утримувати ту саму комунальну сферу не доводиться. При цьому радянська система надання комунальних, соціальних, оздоровчих та освітніх послуг з самого початку була дешева для споживачів, дорога для держави та малоефективна. Здавалося б чого простіше – взяти та ввести ЄСівську модель, тим більше, що ми “йдемо до Європи”. Наприклад в цьому самому ЖКГ. Навіщо, починати та завершувати опалювальний сезон централізовано, коли можна в кожній квартирі встановити простенький лічильник тепла, та поставити регулятор його рівня в кожній кімнаті. Тоді родина сама собі починала б та завершувала, коли потрібно, опалювальний сезон та споживала стільки тепла, скільки вона може оплатити. Як підказує досвід, обсяги споживання тепла на один квадратний метр житлової площі в Україні та Німеччині дуже і дуже різняться. При цьому, там споживачі в обов’язковому порядку мають можливість вибору оператора по теплопостачанню, електриці та газопостачанню. Робиться це, аби була конкуренція і монополії не мали змоги “драти три шкури з бюргерів”. В нас система абсолютно радянська – є НКРЄ, яка по незрозумілих формулах встановлює тарифи, і є монополісти, які надають послуги. Чим ця система відрізняється від радянської – реально нічим. Як і в ті часи, ми повністю залежимо від доброї волі “царя”, або “царів”, що мешкають в столиці, і реального впливу на них не мають не тільки прості громадяни, а й навіть виборні керівники громад (міські голови). Нам же залишається сподіватися на ласку вищої влади та теплу зиму, бо дуже вже не хочеться мерзнути, і сподіватися на світле заможне ЄСівське завтра, яке все не наступає.