Життя на краю прірви

Ольга вийшла заміж у вісімнадцять. Спочатку сімейне життя складалося непогано. Через рік народила дочку, назвала гарним ім’ям - Маргарита. Їдальню, в якій Ольга працювала буфетницею, невдовзі закрили. Куди йти? Та й, як виявилося після одруження, чоловік полюбляв “заглядати” в чарку. Зарплату пропивав, вдома влаштовував бійки, скандали. Грошей не вистачало навіть на їжу. Віддавши доньку в ясла, подалася торгувати на базар, де мало-помалу втягнулася в пиятику. Ввечері, забираючи з садочка Маргариту, тверезою бувала рідко. Коли Риточці було три роки, батько покинув їх. Але в хаті не стало спокійніше. П’яні гульки, які тепер мати влаштовувала вдома, затягувалися іноді до ранку. Не раз маленька Рита засинала голодною під п’яні пісні маминих гостей.

Маргарита підросла і пішла в школу. Вона вже добре розуміла, що немає в неї того, що було в інших: ані материнської любові, ані сімейного затишку. Щоправда, Ольга намагалася одягнути доньку пристойно, аби та не була гірша за інших. Та хіба одяг може замінити материнську ласку?

Маргарита рано стала дорослою. Мати не цікавилася, де дочка буває допізна, хто її друзі. А дружила вона з дівчатами і хлопцями старшими за неї. Разом вешталися вулицями, втікаючи з уроків, пили пиво. Вперше вона закурила в третьому класі. Спершу нудило, а потім сподобалося. Вчителі, знаючи її матір, шкодували дівчинку “перетягували” з класу в клас. Були спроби класного керівника вмовити матір, аби віддала Маргариту до інтернату, але та навідріз відмовилася.

Після дев’ятого класу вчителі порадили Риті йти до ПТУ. Навчатися дівчині було нецікаво – професія швачки аж ніяк її не приваблювала. Єдине, що було добре, трохи навчилася шити хоча б для себе. А одягатися гарно так хотілося!

Одного разу влітку на канікулах один з давніх друзів запросив Риту на дискотеку. Було гамірно, весело. Багато хто – напідпитку. Вона звернула увагу на якусь дивну поведінку і зовнішній вигляд деяких хлопців і дівчат.

- Що вони такі, ніби заторможені?

- Наковталися “колес” і нанюхалися, - відповів “друг”.

А потім запропонував і їй спробувати. З цього все почалося. Дівчина потрапила до притону наркоманів. Жила, ніби в тумані. “Друзі” спершу її пригощали наркотою, а невдовзі заявили, щоб переходила на власні “хліба”.

На дозу треба було все більше і більше грошей: вона вже сіла “на голку”. Вдома майже не ночувала. Одного разу прийшла ввечері додому, а сусідка сказала, що матір забрали в лікарню – серцевий напад. Рита вирішила взяти з дому телевізор – єдину більш-менш цінну річ, що в них була, аби купити дозу. Матір у лікарні попередили, якщо буде пити – невдовзі помре. Ольга злякалася і вирішила “зав’язати” з пиятикою. Маргарита до матері в лікарню приходила кілька разів. Ольга плакала і обіцяла дочці, що пити не буде – хоче жити, дочекатися онуків. “Ох, мамо, мамо, - думала Маргарита, - які онуки? Хіба не бачиш, що зі мною?”

Добувати гроші було важко, але ще важче жити без наркотиків. Давній “друг”, що посадив її на “голку”, підштовхнув до заробітку на трасі... Спершу Риті було лячно і неприємно, але звикла. Тепер у неї гроші були завжди.

Одного разу пізно ввечері, коли вона чекала на клієнта, біля неї зупинилася машина. Молодий чоловік відчинив дверцята:

- Сідай, красуне.

- А чого не питаєш ціну? Куди поїдемо?

- Нічого, домовимося. А поїдемо до мене додому. Ти ж зовсім змерзла. Як тебе звати?

- Наташа. Двадцять баксів – і ваша.

Так вона познайомилася з Віктором. Це був незвичайний клієнт. У першу ж ніч вона, сама того не розуміючи, розповіла про себе все. Цьому клієнту треба було не тільки Ритине тіло – він уважно її слухав. Це була перша людина, яка викликала в її душі довіру.

- Я не Наташа, а Маргарита, або просто Рита.

- Слухай, Рито, що я тобі скажу. Зараз я поїду на роботу – таксую, а ти нікуди не йди. Їжа в холодильнику. А щоб ти нікуди не втекла, замкну на ключ.

Так Маргарита залишилася у Віктора. Невдовзі почалася ломка. Вона ладна була лізти на стіну від страшного болю. Коли Віктор повернувся, дівчина накинулася на нього з кулаками:

- Негіднику, чого знущаєшся з мене. Бачиш, як мені погано. Я мушу йти.

- Нікуди ти не підеш – не пущу.

- Я вистрибну з вікна...

Коли вона трохи заспокоїлася, Віктор рішуче сказав, що завтра відведе до наркодиспансеру. Змучена болем і відчаєм, Рита не мала сил заперечувати.

Через місяць Маргарита вийшла з лікарні іншою людиною. Через що вона пройшла за цей час – знала лише вона і Віктор, який кожного дня обов’язково приносив квіти.

Рита з розповідей Віктора знала, що у нього були заможні батьки – мали великий будинок, авто. На жаль, вони рано пішли з життя, коли хлопцю було вісімнадцять. Він продав будинок, купив невелику квартиру і почав “таксувати” - треба ж заробляти на життя. Мав відстрочку від армії через хворобу шлунка. Рита відчувала, як її серце переповнялося любов’ю до цього хлопця, такого щирого і доброго. Вона заради нього була ладна на все.

Навесні з військкомату прийшов виклик на медкомісію. Віктора забрали до війська.

- Люба, я продам машину, ще в мене є батьківські коштовності. Тобі вистачить на прожиття, допоки я буду служити. Повернуся, і ми з тобою одружимося. Дай мені слово, заприсягнися, що до старого не повернешся і будеш мене чекати.

- Вітю, коханий мій, я буду тебе чекати.

Кожного дня вона писала йому листи, описувала по хвилинах своє життя. Про одне не писала - останнім часом дуже схудла: зі здоров’ям почалися проблеми. Одного разу, коли Риті стало дуже погано і вона майже втрачала свідомість, зателефонувала до “швидкої”. Її поклали в лікарню. Як грім серед ясного неба - в неї виявили СНІД. Це був вирок. Коли мати прийшла до лікарні, Рита все їй розповіла і благала, аби вона нічого про це не писала Віктору: “Нехай служить спокійно. Я не хочу, щоб він бачив мене такою”. Все одно він нічим вже не допоможе.

Через півроку Рита померла... Їй було всього двадцять.