Мері Пікфорд

Її називають першою суперзіркою кіно. Багато чого, що пов’язано з Мері Пікфорд, було вперше. Вона була першою кіноактрисою, який отримав “Оскар”, і перший бізнес-леді і мільйонеркою Голлівуду. Вже у п’ятирічному віці Гледіс Мері Сміт (таке її справжнє ім’я) працювала в театрі. Через рік вона зажадала у антрепренера головну роль і прибавку до зарплати! А незабаром дебютувала на Бродвеї. І це був тільки початок

Майбутня діва німого кіно народилася в Канаді в 1892 році. Пізніше Мері Пікфорд вдалося “виправити” дату народження: актриса “помолодшала” на рік, пояснивши це помилкою в документах. Нова дата народження Пікфорд (9 квітня 1893) і сьогодні значиться в багатьох енциклопедіях і кіносправочніках. Батьки Мері були бідними ірландськими емігрантами. Батько майбутньої кінозірки (чи то актор, чи то дрібний торговець) страждав на алкоголізм. Він втратив роботу і помер, коли Мері виповнилося шість років. Мати, провінційна театральна актриса, вічно гастролювала по Сполученим Штатам, ледве зводячи кінці з кінцями.

Коли Гледіс Мері з’явилася до найбільшого бродвейськго режисера і антрепренера Девіду Беласко, той запитав:

– Ти хочеш стати актрисою, малятко?

– Ні, – була серйозна відповідь. – Я і так вже актриса.

– Але навіщо ж ти тоді прийшла

– Я хочу стати хорошою актрисою!

Мері відразу, з першим ж завданням забавно і вміло зобразила хлопця і відразу сподобалася Беласко. Він узяв її в свої аншлагові вистави. Дівчинка приходила в театр першою і йшла останньою. Незабаром Беласко придумав для неї нове, більш запам’ятовується ім’я: Мері Пікфорд. Але грошей все одно не вистачало. Одна з театральних подруг якось сказала Мері, що “дуже непогано платять кіношникам”. І тоді шістнадцятирічна Пікфорд вирішила заглянути на кінознімальну майданчик. Дівчині пощастило: на неї відразу звернув увагу Девід Уорк Гріффіт, один з метрів німого кіно.

Гріффіт відразу зрозумів, що йому трапився рідкісний випадок, який буває раз на сто років. Робота в кіно виявилася не з легких. Акторам доводилося годинами не виходити із задушливих студій, дихати випарами ртутних ламп, накладати на обличчя свинцевий грим. П’ятнадцятихвилинні фільми створювалися за два-три дні. Тільки за перший рік Пікфорд знялася в 35 короткометражних картинах! У свої шістнадцять вона грала десятирічних дівчаток. Худенька від недоїдання і крайнього виснаження дівчина з білявими кучерями і довірливим поглядом і справді була схожа на дитину. Гріффіт міг кричати на неї, трясти за плечі, домагаючись психологічної точності виконання ролі. Він вимагав граничної правдивості, самовіддачі і щирості, як від дорослої актриси.

На екрані Мері Пікфорд сама стріляла, плавала, танцювала, стрибала верхом. Першою її великою роботою був фільм “Її перші бісквіти”. До 1912 року вона остаточно пішла з театру.

Пікфорд знімалася тільки там, де більше платили. Сім’я давно вже жила безбідно. До 1920 року Мері заробляла вже до 16 тисяч доларів на тиждень. Не кожен чоловік-актор Голлівуду, навіть найвідоміший, міг похвалитися такими гонорарами.

Одного разу артистична братія влаштувала за містом пікнік, куди запросили і Пікфорд. Там Мері познайомилася з Дугласом Фербенксом, красенем-актором, що грав ролі ковбоїв, мушкетерів і благородних розбійників. Пікфорд закохалася відразу. Вона знала, що Фербенкс одружений і що він не відрізняється подружньою вірністю, але це Мері не зупинило. Дуглас розбудив в ній жінку. До зустрічі з ним вона навіть не підозрювала, що може бути такий бажаною. Цей бурхливий роман закінчився весіллям.

Закохана Пікфорд була щаслива, але все ж боялася скандалу, пов’язаного з розлученням. Контракт з кінокомпанією “Феймоус Плеєр” забороняв їй здійснювати вчинки, несумісні з її екранним іміджем. Їй не дозволялося з’являтися перед публікою нафарбованою, носити відкриті сукні і дорогі ювелірні прикраси, курити, пити вино, відвідувати ресторани, бувати в суспільстві актрис, які виконували ролі занадто легковажних жінок. Про те, щоб завести коханця, і мови бути не могло. Тим більше такого – в Дугласа Фербенкса, в якого були закохані всі жінки США.

У відповідь на вимогу про розлучення дружина Дугласа і чоловік Мері Пікфорд зажадали чималих відступних. Фербенкс відкупився від дружини за півмільйона доларів, Пікфорд заплатила чоловіку сто тисяч. Весілля ідеального героя і перший нареченої Америки стала головною подією року в США. Відразу ж прокурор штату Невада звинуватив Пікфорд в аморальності і підкупі колишнього чоловіка. Багато глядачів відкрито заявили про своє розчарування: ідеальна героїня дозволила собі розлучення!

А тут ще Пікфорд попала в епіцентр гучного скандалу Голлівуду. Ця історія отримала назву “Справа 1920”. У розкішному паризькому готелі “Крійон” раптово померла дружина її брата Джека Олівія. Вона теж була актрисою Голлівуду. Газети писали про те, що Олівія випадково випила біхлорід ртуті, яким лікувалася від сифілісу. Незабаром стало відомо, що Джек і Олівія вели в Парижі розгульний спосіб життя, відвідували злачні місця, вживали героїн. У ту ніч Джек вирушив на пошуки чергової дози наркотику, а Олівія, раптово прокинувшись, переплутала бульбашки. Вона померла в страшних муках через п’ять днів. Так американська громадськість дізналася, що актори Голлівуду захоплюються наркотиками й хворіють “непристойними” хворобами.

Скандали підігріли інтерес публіки до фільмів, в яких знялися Фербенкс і Пікфорд. У кінотеатрах шикувалися довгі черги. Глядачі влаштовували нареченим бурхливі овації. Кінематографічний світ пробачив зоряній парі їх “гріхи”.

Вони були одними з перших кінозірок, що оселилися в Беверлі-Хіллз. Весільним подарунком Дугласа став схожий на замок будинок на вершині пагорба: похилий черепичний дах, балкон над ідеально підстриженою галявиною, романтична стежка, спускається прямо до океану.

Незабаром Ч. Чаплін, М. Пікфорд, Д. Фербенкс і Д. У. Гріффіт, прагнучи здобути фінансову незалежність, створили власну кінокомпанію “United Artists”. Це, крім усього іншого, дозволило Мері перейти, нарешті, на дорослі ролі і стати однією з найбагатших жінок Америки. Нова кінокомпанія в перший час була лише прокатною, але незабаром на ділянці землі в сім гектарів була побудована кінознімальна студія. У цих павільйонах працювали багато незалежних кінематографістів Америки. Нове підприємство відразу ж почало приносити мільйонні прибутки, і стан Пікфорд незабаром обчислювалося десятками мільйонів доларів.

Мері проявляла чудеса спритності і впертості. Про її підприємницьких здібностях ходили легенди.

Але ще більше, ніж пожадливість Мері, кінобосів дратувала її феноменальна вимогливість до себе і своєї творчості. У той час все ще було прийнято знімати фільми за кілька днів, а Пікфорд безперестанку вимагала перезняти, переробити той чи інший епізод, і це руйнувало всі плани кіностудій.

Слава Пікфорд досягла воістину грандіозних розмірів. Коли Мері приїхала до Англії, школярі зажадали перервати заняття, щоб зустріти актрису. У країні скасували всі спортивні змагання, а до пароплава, на якому прибула американська кінозірка, був висланий почесний урядовий ескорт літаків. Мері була законодавицею моди. Одного разу Пікфорд вирішила, що прийшла пора “показати світу пальчик своєї ніжки”. Знаменитий італійський майстер взуття Сальваторе Феррагамо, який щиро захоплювався витонченої стопою актриси, спеціально для Пікфорд винайшов туфлі з відкритим носиком, які отримали назву “французький пальчик”, хоча раніше такий фасон не був відомий навіть у Франції. Побачивши нове взуття, Голлівуд ледь не зійшов з розуму. Феррагамо змушений був виконати замовлення на тисячі пар такого взуття.

Будинок, подарований Фербенксом своїй нареченій Мері, швидко отримав назву Пікфер (складено за першими літерами псевдонімів Дугласа і Мері), що можна перекласти як “казковий пік”. Довгі роки він вважався найпрестижнішим особняком Беверлі-Хіллз. Бути запрошеним на прийом в цей будинок вважалося особливою честю. Не один рік тут знімалися сцени багатьох кінофільмів “про життя багатих”. Розкіш цього палацу чудово доповнювала голлівудську легенду про Мері Пікфорд – Попелюшки, що стала Принцесою. Публіці здавалося, що Пікфорд і Фербенкс безмежно щасливі. Але потім з’ясувалося, що це лише видимість щастя. Дуглас безперестанку зраджував дружині, і Мері це знала. У газетах багато писали про розлад подружжя. Обидва довго піклувалися про свій імідж благополучної пари, але в 1929 році Пікфорд все ж подала на розлучення. До всіх нещасть додалося й те, що у Мері померла від раку мати. У Пікфорд пішла смуга невдач: дні німого кіно були полічені, а зображати у звукових фільмах юних і наївних дівчат Мері вже не могла. Невдачі робили запеклим ворогами і її, і Дугласа. Вони стали мучити один одного сценами ревнощів. Мері пристрастилася до спиртного, це ще більше дратувало в ній Фербенкса. У цей час у США почалася Велика депресія, спровокована крахом нью-йоркській біржі. Криза в країні гальмував і шлюборозлучний процес: Фербенкса і Пікфорд розлучили лише в 1935 році.

Мері вийшла заміж за свого коханця – музиканта і актора Бадді Роджерса, який був значно молодший за неї. Подружжя прожило разом понад сорок років.

Пікфорд намагалася освоїтися в новому кінематографі, знялася в декількох фільмах, але це не принесло їй успіху.

Вона часто любила повторювати: “Я завжди грала одну роль, і ця роль – я, Мері Пікфорд”.