8 чи 9 травня?

5 травня у стінах міськвиконкому оприлюднили результати соціологічного опитування, було з’ясовано думку людей щодо проведення параду 9 травня. Дане опитування проводилося Рівненським регіональним центром соціальних досліджень. По питанню доцільності параду було опитано 5700 чоловік та з’ясовано, що проведення параду Перемоги підтримують лише 42 відсотки опитуваних, натомість 46 відсотків проти.

Згідно цього мер міста заявив, що цьогоріч параду у Рівному не буде, проте урочисте вшанування пам’яті загиблих відбуватиметься як і зазвичай.

— 8-9 травня ми гарно, душевно відсвяткуємо День Перемоги, вшануємо ветеранів, а на пагорбі Слави посадимо на честь 70-річчя Перемоги 70 кущів калини, — сказав міський голова Рівного Володимир Хомко.

Що тут скажеш – раніше подібні рішення наша влада ухвалювала “за численними побажаннями трудящих”, а тепер за результатами соціологічного опитування. Не маючи нічого проти соціології як науки і соціологів як вчених, все таки не можна не побачити – після кожної зміни влади в країні, у нас змінюються пріоритетні свята. Нині, на державному рівні, вже є два дні перемоги 8 та 9 травня. При цьому перший є проєвропейським, а другий проросійським. Насправді нічого дивного тут не має. Акт про капітуляцію Німеччини був підписаний вночі 8 травня 1945 року за середньоєвропейським часом, тоді як у Москві був вже ранок 9 травня. Тому і відзначають цю подію в різних країнах хто 8, а хто і 9 травня. До речі, День Перемоги (або День Примирення) аж ніяк не є датою закінчення Другої світової війни, яка завершилася 2 вересня 1945 року, коли капітулювала Японія. Здається з назвами та датами все. Тепер щодо суті цього свята, або ж цих свят, бо їх у нас аж три. Почнемо з останнього – СРСР з Японією воював у 1945 році усього пару тижнів, тому саме закінчення Другої світової війни 2 вересня в нас ніколи на офіційному рівні не відзначалося ані до 1991 року, ані після. Може зараз почнемо, хоче це і навряд.

День Перемоги 9 травня в усі “радянські десятиріччя” був символом найбільшої перемоги СРСР над коаліцією європейських держав на чолі з Німеччиною. Це не просто пропаганда: разом з Третім Рейхом на Східному фронті воювали армії Фінляндії, Угорщини, Румунії, Словаччини, Італії та Іспанії, добровольчі частини з Швеції, Норвегії, Данії, Голландії, Бельгії, Франції та Хорватії. Тобто, ледве не всі країни нинішнього ЄС встигли повоювати з більшовизмом. Саме так, бо армія яка їм протистояла називалася Робітничо - селянська червона армія (РККА). Тобто збройні сили СРСР були з першого по останній день війни комуністичними за своєю структурою, і цього теж не треба забувати. Звісно, проти гітлерівської Німеччини і його союзників воював не лише СРСР, але капітулював Третій Рейх після того, як червоноармійці (саме так офіційно називали бійців РККА в той час) захопили усю Східну та Центральну Європу та взяли штурмом Берлін. Зрозуміло, що толерантній Європі не дуже подобається нагадування про те, хто і проти кого воював у Другій світовій війні, тому капітуляція Німеччини вже давно не є в ЄС святом.

Це все історія, яка в нас сьогодні стала політикою, що на думку автора є помилкою, бо з трагедій минулого варто не відшуковувати сьогоденний зиск, а спробувати зробити висновки. Тобто, чому СРСР-тоталітарний, з страшною сталінською диктатурою, ГУЛАГОм та НКВС переміг? Версій багато – тут і “криваві маршали”, які мільйонами трупів беззбройних червоноармійців вкривали німецькі траншеї, і “заград загони”, що не давали бійцям тікати з поля битви, політруки що гнали голодних роздягнених червоноармійців на німецькі кулемети та танки. Перелік причин перемоги можна продовжувати. Однак, в історії все далеко не так однозначно. Наведу кілька цікавих офіційних цифр: на 22 червня 1941 року РККА мала на озброєнні 9 мільйонів триста тисяч одиниць стрілецької зброї, а за весь період війни було виготовлено пістолетів, гвинтівок, автоматів та кулеметів 19 мільйонів вісімсот п’ятдесят тисяч одиниць. На початок війни гармат та мінометів усіх типів 112 тисяч вісімсот штук, до 9 травня 1945 року було виготовлено 526 тисяч двісті одиниць. Цей перелік можна продовжувати по танках, літаках, автомобілях. Але тенденція зрозуміла: у новітній війні перемагає не той, чия влада справедливіша та демократичніша, а той, у кого більше зброї і краща її якість.

Тепер щодо “кривавих маршалів”. За роки війни в РККА загинули чотири командувача фронтів (усього фронтів було одинадцять), двадцять два командувача арміями, п’ятдесят чотири командувача корпусами, сто сімнадцять командирів дивізій, усього 416 генералів та адміралів. Тобто бути військовим високого рангу в сталінському СРСР було річчю не набагато більш безпечною ніж тягнути солдатську лямку на передовій.

Перейдемо до харчів. Боєць та командир на передовій на добу отримували: хліба 800 грамів, круп 140, макаронів 30, м’яса 150, риби 100, картоплі 500, інших овочів 320 грам. При цьому спроба чогось з цього переліку не додати каралась, як диверсія проти Діючої Армії, і винний, незалежно від звання та посади, дуже швидко опинявся у штрафбаті, це ще у найкращому випадку, а то й взагалі після недовгого слідства ставився “до стінки”.

Це все складові перемоги і урок для нас. Наша країна вже другий рік веде війну, а волонтери продовжують збирати кошти на харчі та амуніцію для наших військових. Маючи потужну військову промисловість, ми не можемо забезпечити всім необхідним нашу армію і змушені чекати, коли ж США дадуть нам летальну зброю. Перемога у війні вимагає від країни дуже багато зусиль, однак без них не буде самої перемоги. Приклад СРСР у Другій світовій війні показує, що перемога може бути лише тоді, коли держава по справжньому піклується про своїх захисників. Іншого виходу не має. Добре аби ми сьогоднішні, особливо наша влада, це зрозуміла, бо пройде 8 і 9 травня, а наші нинішні проблеми нікуди не дінуться, і з вулиць міст нікуди не зникнуть волонтери, що збирають “на АТО”…