Подвійне дно реформи місцевої влади

Під час години запитань до уряду у парламенті прем’єр-міністр Арсеній Яценюк відзначив: “Закон називається про добровільне об’єднання. Не про примусове, не з-під палки, а виключно про добровільне об’єднання громад. Саме тому разом із Президентом України ми прийняли рішення на наступному тижні провести відповідне зібрання представників місцевих громад і територій, щоби чітко роз’яснити, як має відбуватися це добровільне об’єднання громадян”, - сказав Яценюк.

Про адміністративно-територіальну реформу в Україні почали говорити вже давно, а перші реальні кроки у напрямку реформування влади на місцях були зроблені ще 10 років тому. Тоді місцем старту реформи було обрано Київську область – до кінця 2005-го з 25 районів області мало залишитись 16, планувалось ліквідувати райдержадміністрації, а керувати селами мали не голови сільрад, а старости. Втім, реалізувати навіть пілотний варіант тоді не вдалось: місцеві громади збунтувались – і реформа, якою займався тодішній віце-прем’єр з питань адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний, провалилась, а сам чиновник подав у відставку. Минуло десять років, а ситуація з адміністративно-територіальною реформою залишається складною. Громада часто не розуміє, навіщо ця реформа взагалі потрібна, а чиновництво середньої ланки намагається погріти на ній руки. На місцях сьогодні йдеться не про добровільне об’єднання громадян, а про примусове. Причому ініціаторами змін виступають діючі чиновники районної і міської ланки, які вбачають у можливій реформі можливість ще більше посилити свою владу і отримати ще більші повноваження. Фактично йдеться про створення “удільних князівств”, де місцевий царьок буде царювати так, як йому заманеться. Проводити адміністративно-територіальну реформу в Україні справді необхідно, адже чим більше проблем громада вирішувати на місцях, тим швидше покращиться рівень життя.Бо те, що в якомусь селі є питанням життя і смерті, через Київ можна вирішувати місяцями. Та об’єднання громад, як відзначив прем’єр Яценюк має бути саме добровільним. Люди мають довіряти чиновникам на місцях, розуміти, що вони матимуть реальні важелі впливу на ситуацію. Натомість сьогодні про принцип добровільності намагаються не згадувати: місцеві чиновники вже поділили країну на ласі шматки і самовільне приєднують громади до райцентрів і міст, нівелюючи тим самим саму ідею реформи. Втім, вся ця історія абсолютно не означає, що об’єднуватися не потрібно в принципі. Швидше навпаки, в разі правильного вибору з боку громади, з’являються всі можливості поліпшити свій фінансовий добробут. Варто відзначити, що бюджетна децентралізація (яка проводитьсяурядом). дозволила направляти в місцеві бюджети нові податки. Також з наступного року перші об’єднання громад можуть розраховувати на серйозну державну субвенцію для розвитку інфраструктури. Що важливо, кошти будуть надходити безпосередньо громадам, минаючи обласний та районний бюджети.

Все залежить від самих людей. Припустимо, кооперація двох сусідніх сіл може дозволити здійснити проекти, які поодинці були б неможливі. Враховуючи різні нюанси в кожному районі (зокрема, ті ж дороги, спеціалізацію сільгоспкультур тощо), кожному селі тільки самі люди можуть прийняти вигідне для гих рішення.

При цьому потрібно розуміти: вестися на різні “заманухи” бюрократів - це підставляти себе і оточуючих. Тим більше, вже існує чимало прикладів, коли на зборах місцеві громади (наприклад, у Київській області), незважаючи на різноманітні обіцянки-цяцянки, відмовлялися йти “під крило” райцентрів. Адже там обов’язково стали б “економити” на сателітах: закривати школи, підпорядковувати собі землі, по-своєму “розподіляти” соціалку.

Шановні селяни! Якщо до вас приїздять чиновники і починають лякати всякими бідами у разі неприєднання вашої громади до райцентру, тицяйте їх у “Закон про добровільне об’єднання громад”. Там взагалі немає ні слова про райдміністрації як суб’єкти об’єднання. І дочекайтеся зборів голів місцевих громад, на яких прем’єр-міністр разом Президентом дадуть роз’яснення по його виконанню. Арсеній Яценюк анонсував це зібрання, виступаючи у Верховній Раді.

У Польщі адміністративно-територіальну реформу впроваджували поетапно протягом восьми років. Спершу відновили самоврядування на рівні сільської та міської ради. А вже згодом, за 8 років, перекроїли районну структури. Причому весь цей час чиновники пояснювали звичайним громадянам, як саме має виглядати робота місцевих влад, які у неї повноваження, хто і як тепер вирішувати проблемні питання. І навіть за таких умов поляки перекривали дороги і влаштовували мітинги під органами влади. Однак Польщі вдалось успішно провести реформу. В Україні ж без прозорості формування нових органів влади ця реформа може знову захлинутись, не встигнувши народитись. Особливо, якщо головною її цінністю стане не добробут звичайної людини, а боротьба за повноваження і ласий шмат землі.