№257 від 14.09.2006p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#А от я знаю історію!..
Доброго дня, шановна редакціє та вельмишановні спонсори!
Уже втретє стукаю у двері вашого конкурсу, аж мій принтер, втомившись друкувати історії, узяв та й перегорів! Тепер пані Фортуна просто зобов’язана подарувати мені хоча б третє місце! Аби були кошти на ремонт…
Цей конкурс Ви проводите вдруге, і я знову беру участь, сподіваючись на успіх… А тепер сама історія про те,
Як дід бабу свою не впізнав
У Одарки та Юхима - золоте весілля. Зібрався весь їхній рід, п’ють за здоров’я молодих, дивуються - прожили стільки років, мов голуб із голубкою, жодного разу не посперечавшись, не посварившись, - як можливо таке? А Юхим Петрович тихенько усміхається в сивий вус, а далі й каже:
- А ви знаєте, було так, що я двічі свою бабу не впізнав…
- Як це?
- А ось слухайте…
Історія І
Були ми ще тоді не одружені. Любили зустрічатися в лісі, коло річки, аби не бачила сердита Одарчина мати, яка вчила своїх дочок “берегти цноту до вінця”. Одного разу, коли Одарка поралася по господарству, її молодша сестра Пріся (хай царствує, померла у 20 років від туберкульозу) потай від неї вирішила перевірити мої почуття. Одягла сестрину сукню та хустку і пішла замість неї на побачення. А вже вечір, смеркалося. Сиджу, чую - кроки…
- Це ти, моя ягідко? - питаю.
- Я, котику, я!
А голос точнісінько такий, як у сестри. Йду назустріч, простягнув руки, щоб обійняти, а вона як заверещить своїм громовим басом (тесть жартував - мав народитися козак, та Бог передумав і дівку послав):
- Ах ти ж, гаспиде! То так мою сестру кохаєш?! Усе їй розповім!!!
На той лемент прибігло півсела, в тому числі й Одарка з матір’ю. Пріся, присоромлена увагою такої кількості осіб, пояснила усі свої наміри, а я попросив Одарчиної руки в Кулини Хведоровни.
Історія ІІ
А то ми вже побралися. Пішла Одарка під вечір у льох і побачила, що опудало на городі похилилося, почала поправляти його та й перечепилася за бадилля, ледь не впала. Чую її голос: свариться на когось, а я тоді вже недобачав, виходжу, дивлюсь - хтось напав на мою дружину - я хвать сокиру та бігом. “Ану пусти її, наволоч!!!” - кричу. Хрясь… І полетіли друзки від макітри, довелося нову чіпляти…
Песик-диригент
А ця історія трапилася у м. Здолбунові біля парку відпочинку, де мало відбуватися гуляння та святковий ярмарок. Біля будинку культури грав духовий оркестр, а якийсь “рябко”, почувши музику, почав щосили скавучати і гавкати. Коли оркестр переставав грати - замовкав і пес, а далі - все спочатку, поки диригент не здогадався сказати: “А що, відчуваєш фальш? Ми будемо старатися!” Той махнув хвостом, підійшов ближче та й сів просто біля ніг диригента, але більше не заскавучав жодного разу.
14.09.2006 | Ольга ЗАЇКА, м.Здолбунів |
Рівне-Ракурс №10 від 14.09.2006p. На головну сторінку |