ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК

Сам багато читав, серед улюблених творів — книги Ґете, Цвейґа, Достоєвського. У 17-річному віці Ремарк сам наважується почати літературну працю, стає членом літературного “Гуртка мрій”.

1916 року був мобілізований на фронти Першої світової війни. Тоді йому було лише 18 років. 17 червня того ж року направлений на Західний фронт. Перебування на війні тривало три роки. 31 липня 1917 р. був поранений осколками гранати в ліву ногу, праву руку і шию. Водночас, попри власне поранення, зміг дотягти до медсанбату пораненого товариша. До закінчення війни пробув у військовому шпиталі в Німеччині.

По війні наполегливо шукав себе в суспільстві і в професії. Повернувся в католицьке училище, яке не встиг закінчити, але, пройшовши через втрати юнацьких ідеалів, смерть товаришів, поневіряння післявоєнних років, прикладом покори він уже не був. Покинув вчителювання і часто змінював професії. Був бібліотекарем, бізнесменом, редактором в журналі “Echo Continental” і навіть продавцем надгробків, органістом при каплиці в лікарні для божевільних.

Період пошуків тривав, поки Ремарк не опинився в Берліні. Вів богемний спосіб життя, мав любовні романи. В Берліні зустрів Ютту Інгеборг Елену Цамбона, колишню танцівницю, хвору на туберкульоз. Невиліковна хвороба не стала на заваді і 1925 року закоханий молодик узяв з нею шлюб. Вона стала прототипом кількох героїнь його наступних творів, зокрема, Пат з “Трьох товаришів”. Шлюб тривав лише чотири роки, після чого вони розлучилися. Щоправда, 1938 р. знову побралися. Це зробили насамперед для того, аби допомогти Ютті емігрувати з нацистської Німеччини та отримати швейцарське громадянство (з 1931 Ремарк мешкав у Швейцарії). А 1939 р. вони переїхали до США, 1947 року — отримали американське громадянство. Їх шлюб протримався до 1957 р. Після розлучення Ремарк щомісяця виплачував Ютті грошову допомогу, крім того, заповів їй 50 тис. доларів.

Ремарк був схильний до широких жестів. Вершиною марнославства та марнотратства молодого Ремарка був титул барона, куплений ним у збіднілого аристократа.

Ймовірно, дотики болючої пам’яти про фронтове минуле були настільки нестерпними, що відбилися в рукописі “На західному фронті без змін”. Творче горіння тривало шість тижнів. Лише через шість місяців він наважився передати рукопис у видавництво. Простою, емоційною мовою в романі реалістично описана війна і повоєнний період, побачений очима і пережитий 20-річним представником “втраченого покоління”. Протилежна точка зору, яка прославляла війну, була представлена “Сталевою бурею” (нім. In Stahlgewittern) Ернста Юнгера. Як і Ремарк, Юнгер також був учасником війни.

Роман Ремарка антивоєнного спрямування, опублікований 1929 року, став сенсацією в Німеччині. За рік було продано півтора мільйона примірників. Роман було перекладено іноземними мовами, за його мотивами в Голівуді у 1930 р. було знято кінострічку. Однойменний фільм, створений 35-річним Левом Мільштейном, отримав премію Оскар. Премію отримав і сам Мільштейн — уродженець України, відомий у Штатах під псевдонімом Льюіс Майлстоун.

Прибутки від книги і фільму дозволили Ремарку заробити чималий статок, велику частину якого він витратив на придбання картин Сезанна, Ван Гога, Ренуара, Гогена.

Відгуки на нову книгу були неймовірно суперечливі. В політичних колах, близьких до нацистської партії, її не сприйняли, а у її лідера Гітлера пацифізм твору викликав лють. Безглуздість звинувачень на адресу Ремарка сягла абсолютної вершини, коли Гітлер зарахував письменника до французьких євреїв Крамерів (саме так читається прізвище Ремарк з кінця наперед). Почалося цькування письменника націонал-соціалістами. По всій Німеччині видання Ремарка кидали у вогнища, звинувативши письменника в антипатріотизмі.

1931 року Ремарка номінували на Нобелівську премію. Проте, через спротив з боку політичних сил Німеччини, Нобелівський комітет нагороди йому не дав. 1933 року невідомий прихильник письменника, рятуючи йому життя, передав клаптик паперу з написом “Негайно покинь місто”. Ремарк, що й сам відчував небезпеку, сів у машину й того ж дня перебрався до Швейцарії. З приходом Гітлера до влади в Німеччині Ремарк був примусово позбавлений німецького громадянства.

Аби зняти стрес, Ремарк пиячив, але не покидав творчості. Згодом письменник емігрував — спочатку до Франції, а потім до США. 1937 року почався його тривалий роман з кіноактрисою Марлен Дітріх. Обидва не були ні молодими, ні взірцями добропорядності. Але вони допомагали один одному. 1939 року, за сприяння Марлен Дітріх, Ремарк отримав американську візу та перебрався до Голлівуду.

Його фінансовий стан був досить стабільним, адже п’ять творів письменника-емігранта були екранізовані. Він навіть встиг вивезти до Америки приватну колекцію картин. Але комфорт і успіх не давали душевного спокою. Роман з Марлен Дітріх закінчився. Ремарк почав хворіти, втрачав повагу до себе як до особи і до письменника.

В Нью-Йорку він зустрів 40-річну Полетт Ґоддар (англ. Paulette Goddard), американську кінозірку, колишню дружину Чарлі Чапліна. 1948 року Ремарк повернувся в Швейцарію, де прожив решту життя. Полетт Годар і алкоголь були разом з ним. По закінченню війни він відвідав Німеччину, де не був декілька десятиліть. В Оснабрюку Ремарк застав ще живого батька та сестру Ерну. Рідне місто він не впізнавав, як і повоєнну Німеччину, де зустрічав руїни. 1957 року Ремарк офіційно розірвав шлюб з Юттою, але забезпечив її старість. 1958 року письменник одружився з акторкою Полетт Годар. Разом вони прожили до його смерті.

Помер 25 вересня 1970 року у віці 72-х років у місті Локарно. Поховано на швейцарському цвинтарі Ронко в кантоні Тічіно. Полетт, що пережила письменника, похована поруч із ним.

Ремарк прожив довге життя, яке увібрало в себе всі переживання, біль та надію минулого століття, що відобразилося в його творах. Його романи сповнені песимізму, але реалістичні, навіюють сум та відчай, але водночас дають надію. Противник війни, пацифіст Ремарк став її жертвою, як і мільйони його сучасників. Він яскравий представник втраченого покоління. Герої його творів, як і він сам, пережили дві війни, з раннього віку були вимушені вбивати, а після війни так і не змогли адаптуватися до мирного життя. Абсурдність війни, страх самотності та жага спокою та простого щастя – теми творів письменника, який вже друге століття залишається улюбленцем мільйонів читачів по всьому світу.

Особисте життя

У житті письменника було три головні жінки. Важко не помітити, наскільки схожі між собою вони були. Ремарк був у нетривалому шлюбі з Юттою Замбоною, яка стала прообразом Пат у романі “Три товариші”. Письменник розлучився з нею після 4 років спільного життя, але в 1938 році знову вступив у шлюб, для того щоб врятувати жінку та вивезти її з нацистської Німеччини. До кінця життя він виплачував їй грошову допомогу, а після смерті заповів $50 тис. І це попри те, що в письменника був роман з актрисою Марлен Дітріх, а також ще один шлюб. 

Марлен Дітріх залишила глибокий слід у серці Ремарка. Їхній роман закінчився великим розчаруванням для Ремарка: у відповідь на пропозицію вийти за нього заміж Дітріх розповіла, що нещодавно зробила аборт від відомого актора. Тим не менше вони листувалися до самої смерті письменника. 

З другою офіційною дружиною – американською актрисою Полетт Годар – Ремарк познайомився в еміграції в США. Подружжя було нерозлучним до смерті письменника. Він зізнавався, що Годар вилікувала його від важкої депресії.