Чи потрібна дорога біля гуртожитку?

- Річ у тім, що територія нашого підприємства колись сягала п’ятдесяти гектарів. І усе навколо, навіть зупинка перед підприємством - і та була територією “Льонокомбінату”. Коли я купував розвалений та розграбований колишній велетень легкої промисловості, територія колишнього підприємства вже була двадцять п’ять гектарів. Про те, куди ділися інші двадцять п’ять гектарів, краще знають місцеві чиновники. Однак, я заплатив за цей пустир мільйон доларів по тодішньому курсу і почав крок за кроком відроджувати “Льонокомбінат”. Давайте згадаємо, чи є в Рівному іншій приклад, коли хтось, купивши розвалене підприємство, побудував на місті руїн не торгівельний, офісний чи розважальний центр, а новітнє промислове виробництво, на якому працюють сотні рівнян і яке виробляє якісну продукцію? Ясно, що це не подобається тим, хто хоче, щоб усе в місті було погано і не було навіть єдиного успішного прикладу відродження промисловості. Тому подібні “сенсаційні” питання регулярно з’являються. При цьому, що поганого в тому, що ми огороджуємо приватну територію підприємства? Можливо, я б цього й не робив, якби місце за гуртожитком не перетворилося у стихійний “генделик” просто неба, в якому регулярно збираються безробітні містяни і влаштовують на території нашого підприємства пиятики. Може, депутатам-“свободівцям” та їхнім однодумцям і прихильникам краще було б подумати як забезпечити цих містян роботою та гідним заробітком, щоб вони не спивалися? Розумію – це складніше ніж нападати на мене, але набагато корисніше для громади Рівного. Я був би радий, якби на забраній у “Льонокомбінату” території працювали б нові промислові підприємства, де б вироблялася продукція. Однак, де ці нові підприємства? Їх немає. В цьому наша біда – простіше піднімати незначні питанні, ніж вирішувати справді важливі проблеми.