Джек Лондон

У двадцять років вона перехворіла на тиф і після хвороби, як говорили, у неї залишилося деяке “сум’яття в голові”. Це призвело до того, що все своє життя Флора була дуже своєрідною жінкою, захоплювалась гаданням, спіритизмом і не приділяла належної уваги вихованню сина. Материнські обов’язки були Флорі не до душі. Їй ніколи було стежити за хлопчиком, який почав хворіти. За порадою лікаря родина переїхала в сільський район. Флора зайнялася пошуками годувальниці. Нею стала негритянка Дженні Прентіс, яка нещодавно втратила дитину. Вона стала для Джека не тільки годувальницею, а й прийомною матір’ю і всю свою невитрачену любов перенесла на маленького білого хлопчика. Лондон завжди з теплотою і ніжністю згадував свою чорну матір. 

Дитинство Лондона пройшло в Сан-Франциско. Він багато читав, уявляючи себе героєм пригодницьких романів. Джек став постійним відвідувачем місцевої публічної бібліотеки. Кожну книгу він буквально проковтував. Він читав уночі, читав ранком, читав, коли йшов до школи, читав по дорозі додому й знову йшов до бібліотеки за новою книгою. 

У школі щоранку учні співали хором. Одного разу, помітивши, що Джек мовчить, учителька відправила його до директора. Була довга і серйозна розмова, в результаті якої директор відіслав хлопчика назад до класу з запискою, у якій говорилося, що можна звільнити учня Лондона від співу, але замість того Джек повинен був писати твори щоранку протягом того часу, поки інші учні співали хором. Пізніше Джек Лондон приписував цьому покаранню свою здатність писати щоранку тисячу слів. 

У 13 років Лондон закінчив початкову школу, але до середньої школи ходити не міг: у родині не було грошей, щоб платити за навчання. А вже у 15 років Джек мав іти на фабрику, щоб матеріально забезпечити родину, бо його вітчим потрапив під потяг і став калікою. Постійне недосипання, втома й бажання хоч одного ранку відпочити і не піти на остогидлу роботу через роки спонукає всесвітньовідомого письменника на створення пронизливого і сильного оповідання “Відступник”, герой якого після місяців тяжкої праці, що перетворила його майже на тварину, бунтує і замість димного цеху йде у поле, лягає у траву й вперше за довгий час зустрічає схід сонця (дитяче бажання автора реалізується у літературному персонажі). 

Юність Лондона припала на часи економічної депресії і безробіття, матеріальне становище родини все гіршало. До двадцяти трьох років він перемінив безліч занять: був “устричним піратом” (браконьєром); інспектором рибальського патруля; матросом на шхуні “Софі Сазерленд”, де брав участь у полюванні на морських котиків; робітником на джутовій фабриці; заарештовувався за бродяжництво (брав участь у поході безробітних на Вашингтон); був старателем на Алясці під час “золотої лихоманки”. Це були роки змужніння і набуття життєвого досвіду, що так знадобився Лондону у подальшій літературній діяльності. 

У 1893 році Джек Лондон узяв участь у літературному конкурсі газети “Сан-Франциско колл”. Його нарис “Тайфун біля берегів Японії” зайняв перше місце й приніс авторові перший гонорар - 25 доларів (знаменно, що друге й третє місця отримали студенти Каліфорнійського та Стенфордського університетів). Це спонукало Лондона серйозно задуматися над подальшими перспективами. Життєвий досвід підказував, що людині фізичної праці важко, а інколи зовсім неможливо досягти успіху в житті, на противагу людині розумової праці, яка з роками не виснажується, а набуває розквіту, духовного розвитку. І Джек Лондон усвідомлено вирішує стати письменником. Для цього він займається самоосвітою, складає вступні іспити до Каліфорнійського університету й навіть успішно вчиться упродовж одного семестру (на більше не вистачало коштів). 

Подальше життя талановитого юнака пов’язане з інтенсивною самоосвітою і нещадною творчою роботою, спрямованою на опанування тяжкої письменницької діяльності, вироблення особистого стилю. Цей період життя письменника дуже яскраво змальовано Лондоном у автобіографічному романі “Мартін Іден”(1909).

Золота лихоманка

1896 рік круто змінив життя Джека Лондона: на Алясці знайдено золото, починається так звана золота лихоманка, в якій бере участь і молодий письменник. Йому так і не судилося знайти золото після кількох років виснажливої праці, але справжнім скарбом для Лондона стають особисті враження і досвід цього своєрідного краю, що отримав назву в подальших творах - “ Біла Безмовність”. Аляска, стає літературним Клондайком письменника: він створює особистий, ні з чим незрівнянний світ важких випробувань, суворих природних умов, міцної людської дружби і любові, які долають будь-які перешкоди. Так звані північні оповідання принесли славу молодому автору. 

У 1900 році виходить перша збірка оповідань “Син вовка”, потім друга - “Бог його батьків” (1901) і, нарешті,- роман “Дочка снігів” (1902). Джек Лондон стає всесвітньовідомим письменником зі своїм особливим стилем, неповторною манерою письма, оригінальною проблематикою. У наступні сімнадцять років він випускав по дві, навіть по три книги на рік. Секрет надзвичайної популярності Джека Лондона полягає, за словами відомого американського літературознавця Вана Віка Брукса, у тій “свіжій, життєствердній інтонації” його творів, що “так контрастувала з загальною сентиментальною спрямованістю тодішньої американської літератури” і була прямим викликом “ретельно процідженому, підсолодженому молочку життєвих ілюзій”, яким пригощали публіку автори масової белетристики. 

Джек Лондон був одним з засновників анімалістичної традиції не тільки в американській, але і у світовій літературі. Зображення диких та домашніх тварин у Лондона позначається не тільки великою любов’ю до “братів наших менших”, але й знанням світу тварин, їх поведінки і повадок. Найкращими серед анімалістичних творів, безумовно, були “Поклик предків” (1903), “Біле ікло” (1906), “Джеррі-островитянин” (1917), “Майкл, брат Джеррі” (1917). Саме собаки та вовки є найулюбленішими тваринами Джека Лондона (свій великий будинок у Місячній долині письменник назвав “Будинком Вовка”). 

Значним явищем американської літератури початку XX століття став роман Лондона “Морський вовк” (1904), що, з одного боку, розкриває зацікавленість письменника “сильною особистістю” (яким є капітан Вульф Ларсен), з другого боку, є найвиразнішою критикою і розкриттям згубності самої ідеї “сильної особистості” як антисоціальної. 

Роман “Мартін Іден”      

Одним з найкращих творів Джека Лондона вважається роман “Мартін Іден” (1909), присвячений долі талановитої особистості в буржуазному суспільстві. Автобіографічний образ Мартіна Ідена стає прикладом великих здібностей людини з народу. Простий матрос, завдяки надлюдській наполегливості й природному таланту, стає відомим письменником. Роман став своєрідним гімном творчим можливостям людини. 

Проблеми спрощення, втечі з міст - носіїв соціальних конфліктів, повернення до землі, до сільськогосподарської праці набувають сили й художнього відтворення у найкращому романі пізнього періоду “Місячна долина” (1913). 

Пригодницьке оповідання “Біле Ікло”

Головним героєм оповідання є вовк на призвисько Біле Ікло. Уперше твір опубліковано в кількох номерах журналу “The Outing Magazine” із травня по жовтень 1906 року. Оповідь ведеться про долю прирученого вовка під час золотої лихоманки на Алясці наприкінці 19 століття. Значну частину історії показано очами тварини — зокрема, самого Білого ікла. Повість зображає різне ставлення людей до тварин, добро і зло. Біле Ікло багато чого зазнав — і побоїв, і ласки.

Останні роки життя

Наприкінці життя Лондон тяжко хворіє на уремію і для зменшення болів приймає морфій, кожного разу підвищуючи дозу. У ніч на 22 листопада 1916 року він був знайдений мертвим у своєму кабінеті в маєтку в Глен-Еллен (штат Каліфорнія). На нічному столику було знайдено ліки й папірець з розрахунками нової, більш сильної дози морфію, яка виявилась смертельною. Що це було - трагічна випадковість чи усвідомлений крок тяжко хворої людини - залишилось невідомо. Але якщо згадати роман “Мартін Іден” і останній вчинок головного героя, можна з великою долею впевненості говорити про самогубство великого американського письменника. 

Сторінку підготував